Змова чужих

Олексiй Кацай

Школа iнопланетян #1

Звичайне украiнське мiсто, звичайна украiнська родина, звичайний украiнський школяр Микитка… І звичайнi людськi забобони, що оточують iх зусiбiч. Але якщо почати затято боротися з ними, то можна зненацька наштовхнутися на дуже й дуже незвичайнi сили – таемничi й космiчного масштабу. Якi загрожують не лише звичайному украiнському мiсту, а й усiй планетi Земля. На якiй, втiм, з давнiх-давен живуть не лише незвично смiливi дiти звичайних землян, а й вчаться такi саме дiти з iнших планет нашоi величезноi Галактики…

Олексiй Кацай

Змова чужих

Глава 1. Астральний чортополох на околицi Всесвiту

У той час, коли прогресивна громадськiсть Землi була стурбована згубними змiнами планетарного клiмату, громадськiсть мiста Гременець переймалася бiльш нагальними проблемами. Через те, що дуже дивнi явища спостерiгалися в цей самий час i в самому Гременцi, i на його околицях.

Змiни клiмату, звiсно, теж спостерiгалися. Але, набагато цiкавiшим було спостерiгати за iншим. За прольотом, наприклад, кiлькох НЛО над Вербками – примiською зеленою зоною, що безпосередньо прилягала до Днiпра. Або за пересуванням зграi вампiрiв, що мало мiсце на трасi мiж автомобiльним та нафтопереробним заводами. А про появу мiфiчних перевертнiв просто на вулицях Гременця тiльки ледачий не розповiдав.

– А тут Митрофанiвна й каже, – казала мама Аня гучним голосом з кухнi, – зупинилася, каже, ця зграя дворняг простiсiнько навпроти тролейбусноi зупинки. І одна шавка раптом до Митрофанiвни голову повертае та й запитуе людським голосом: «Громадяночко, – запитуе, – а як нам до провулку Капiтана Небрехи вибiгти?»

– Твоя Митрофанiвна, – мугикнув тато Саня, граючись телевiзiйним пультом, – свого психоаналiтика давно не вiдвiдувала. Вiдхилення вiковi у твоеi Митрофанiвни. Їй скiльки, рокiв вiсiмдесят вже, напевно? Нi?

– Сiмдесят, – з’явилася мама на порозi кiмнати. – Буде. І вона в дуже добрiй фiзичнiй формi. Не те, що деякi, якi на диванi валяються. Аглая Митрофанiвна тiльки позавчора з Гiмалаiв спустилася. Вершину Аннапурну Аглая Митрофанiвна пiдкорювала. І, взагалi, не забувай, що вона – голова громадськостi мiкрорайону, а старiсть треба поважати.

– Так я ж нiчого… – розвiв тато руками.

– Звичайно, що нiчого. Абсолютно нiчого. Люди он у Непали iздять, махатм бачать, в астралi подорожують, а я з кухнi не вилажу.

– Мамо, але ж моя черга посуд мити лише завтра, чого ти? – вiдiрвався Микитка вiд планшету, до якого татко щойно закачав «Космiчну Стратегiю».

– А я готую вечерю пiслязавтра, – кахикнув тато. – Все справедливо. Все за планом.

– За планом iм. Нуднi ви люди, чоловiки. Сухi. Оцифрованi. Немае у вас вiри в чудеса, в магiю та астральну ауру. У вас, напевно, взагалi жодноi аури немае.

– Зате он у неi – на весь Гременець аури вистачить, – тицьнув тато Саня пультом в екран телевiзора. – Разом з магiею.

Микитка знову вiдiрвався вiд планшету.

– На що нам вказуе Сатурн у Скорпiонi, який утворюе в цьому роцi секстиль до Плутона й трин до Нептуна? – суворим вчительським голосом запитувала гладка тiтка з копицею синяво-чорного волосся. На носi в тiтки була величезна бородавка, а на неосяжнiй шиi – ланцюг з величезним золотим колом Зодiаку.

Вiд ii хрипкуватого голосу хотiлося випростатися й встати по стiйцi «струнко».

– На що вказуе!? – злякано випростався в крiслi ведучiй телепередачi.

– А на те, що в ситуацii зростаючоi нестабiльностi iерархiй е тiльки два астральних шляхи. Або iгнорувати заклики сил тонкого свiту, оточуючи себе ментальним заспокоенням, або, навпаки, активiзувати ментал та й розпочати працювати над його перетворенням. За допомогою Вищих Астрологiчних Курсiв.

– Ось-ось, – зiтхнула мама Аня, – i я хочу… Це саме… Щоб астральним шляхом до ментального перетворення.

– Нiчого, нiчого… Протримайся ще трохи. Незабаром вже Микитка на канiкули пiде i поiдемо ми звичайним нашим шляхом до Великих наших Малюкiв, перетворимо-о-ось… На справжнiх вiдпочивальникiв.

– Не хочу я до села того. Я до тонкого свiту хочу. От запишуся на курси астрологiчнi, знатимете. Самi на кухнi за планом працюватимете. А то живу,