Магеллан. Амерiго (збiрник)

Стефан Цвейг

«Магеллан» – книга, що описуе епоху Великих географiчних вiдкриттiв, – належить до числа кращих творiв австрiйського письменника Стефана Цвейга (1881–1942). Їi дiя розгортаеться в той час, коли Португалiя стае морською державою i висувае на свiтову арену видатних людей. У центрi оповiдi – доля Магеллана, людини величезноi волi, вiдваги i мужностi, яка здiйснила неймовiрне за складнiстю плавання – першу успiшну навколосвiтню експедицiю. Також до видання входить повiсть про Амерiго Веспуччi, великого мандрiвника, чиiм iм’ям названо цiлий материк, якого вiн не вiдкривав.

Стефан Цвейг

Магеллан

Амерiго

© І.В. Сойко, переклад украiнською, 1991

© І. В. Андрущенко, переклад украiнською, 2017

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017

* * *

Магеллан

Людина та ii дiяння

Вiд автора

Книжки народжуються з найрiзноманiтнiших почуттiв. Книжки пишуть у поривi натхнення чи з почуття вдячностi, хоча духовну пристрасть нiяк не менше здатнi розпалити досада, гнiв, прикрощi. Інодi до творчостi спонукае цiкавiсть, психологiчна потреба пiд час писання самому розiбратися в людях та подiях. Але й мотиви сумнiвного роду: честолюбство, корисливiсть, самомилування досить часто спричиняються до творення; тому автор, власне кажучи, щоразу мав би усвiдомлювати, якi почуття, який особистий потяг змусили його вибрати свiй сюжет. Щодо цiеi книжки, то ii внутрiшнiй мотив для мене цiлком очевидний. Вона виникла з дещо незвичного, але вельми настирливого почуття – сорому.

А було це так. Минулого року менi нарештi трапилася довгождана нагода поiхати до Пiвденноi Америки. Я знав, що в Бразилii на мене чекають найдивовижнiшi мiсця на землi, а в Аргентинi – нi з чим незрiвнянна зустрiч iз побратимами по духу. Вже сама думка про це робила поiздку чудесною, а дорогою до цього додалося й iнше, що може бути приемним: спокiйне море, повний вiдпочинок на швидкiсному й мiсткому суднi, вiдчуженiсть вiд усiх обов’язкiв та щоденних турбот. Я вповнi насолоджувався райськими днями цiеi подорожi. Та раптом, на сьомий чи восьмий день, я пiймав себе на тому, що в мою душу закралося почуття якоiсь досадливоi нетерплячки. Одне i те ж блакитне небо, одна i та ж непорушна морська гладiнь! У ту хвилю раптового нетерпiння менi здалося, що години подорожi спливають як нiколи повiльно. У глибинi душi менi хотiлося, щоб подорож якнайшвидше закiнчилася, я радiв, що стрiлка годинника щодня невтомно рухаеться вперед. Лiнива, млява насолода нiчим якось несподiвано почала гнiтити мене. Однi й тi ж обличчя тих самих людей навiвали нудьгу, одноманiтнiсть життя на борту корабля дратувала нерви саме своiм розмiреним супокоем. Тiльки б уперед, уперед, тiльки б швидше, швидше! Нараз цей чудесний, затишний, комфортабельний лайнер видався менi не таким швидким, як того хотiлося б.

Мабуть, менi потрiбна була якась мить, щоб усвiдомити свою нетерплячку, i менi вiдразу стало соромно. «Ти ж iдеш, – сердито сказав я собi, – на одному з найбезпечнiших суден, здiйснюеш чи не найпрекраснiшу подорож, до твоiх послуг будь-якi розкошi. Якщо увечерi у твоiй каютi надто прохолодно, варто тобi лише двома пальцями повернути ручку регулятора – i повiтря нагрiеться. Дошкуляе полуденне сонце екватора – не бiда, поруч з тобою знаходиться примiщення з охолоджувальними вентиляторами, а трохи далi на тебе чекае плавальний басейн. За обiднiм столом у цьому найвишуканiшому з усiх готелей ти можеш замовити собi будь-яку страву, будь-який напiй – все з’явиться, наче за помахом чарiвноi палички, мовби принесене небесними ангелами, до того ж у достатнiй кiлькостi. Можеш побути на самотi i почитати книжку, можеш, скiльки душi забагнеться, розважитися iграми, музикою чи спiлкуватися з товариством. Маеш усi зручностi, i безпека твоя гарантована. Ти знаеш, куди iдеш, знаеш iз точнiстю до години час прибуття i знаеш, що на тебе чекае тепла зустрiч. Так само й у Лондонi, Парижi, Буенос-Айресi та Нью-Йорку щогодини знають, у якiй саме точцi свiту знаходиться твое судно. І варто тобi лише пiднятися по схiдцях, якихось двадцять сходинок, як слухняна iскра бездротового телеграфно