Кредо (збiрник)

Шарлотта Робесп’ер

Видатного дiяча Великоi Французькоi революцii Максимiлiана Робесп’ера (1758–1794) спочатку вважали уособленням усiх людських чеснот i справжнiм представником народу, а потiм звинувачували у розв’язаннi кривавого терору, називаючи тираном i дияволом у людськiй подобi.

«Кредо» – це спогади його сестри Шарлотти, розповiдь про життя, дiяльнiсть i погляди Максимiлiана та його молодшого брата Огюстена, що був його споборником; це своерiдна спроба вiдновити справедливiсть.

Видання також мiстить роздуми Наполеона про Максимiлiана Робесп’ера (iмператор добре знав Огюстена Робесп’ера, багато чув вiд нього про його старшого брата i був обiзнаний з поглядами останнього), кiлька промов самого Максимiлiана Робесп’ера, деякi документи, що стосуються родини Робесп’ерiв, а також есей Альбера Лапонере «Люди-принципи», що е вступом до однiеi з перших публiкацiй книжки Ш. Робесп’ер.

Шарлотта Робесп’ер

Кредо

© П. В. Мигаль, переклад украiнською, 2017

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017

* * *

Вступ вiд авторки

Я думала, що час, який руйнуе все, знищить i наклеп, що спотворив добрий образ мого нещасного брата Максимiлiана. Минуло тридцять три роки [Цю частину «Спогадiв Шарлотти Робесп’ер» було написано у 1827. – Л.[1 - Л. – Альбер Лапонере, республiканець i полум’яний шанувальник Максимiлiана Робесп’ера. Саме вiн переконав Шарлотту Робесп’ер написати спогади про ii братiв Максимiлiана i Огюстена, вождiв Великоi французькоi революцii. Пiзiше вiн написав статтю «Люди-принципи» (див. «Додаток 2, с. 186») – передмову до цих спогадiв, якi помiстив як додаток до виданоi ним збiрки творiв Максимiлiана Робесп’ера. У текстi «Спогадiв…» i далi мiстяться його примiтки.]], як моiх двох братiв було вбито. Виросло цiле поколiння, а хибна думка про Максимiлiана, замiсть того щоб поступитися мiсцем правдi, лише поширюеться i посилюеться.

Я б дуже хотiла розвiяти цю страшенно упереджену думку, однак певнi особи, якi переймалися моiм становищем, порадили менi нiчого не розповiдати, бо це, певна рiч, сприятиме тому, що моi свiдчення буде взято пiд сумнiв, а мене звинувачено в необ’ективностi. Я послухалася iхнiх порад, i, мабуть, дарма. Я не знала, що менi приписували листи проти мого старшого брата, для того щоб посилити висунутi проти нього звинувачення.

Я не впевнена, що на мого молодшого брата було зведено наклеп, як i на Максимiлiана, i навiть чути про таке не хочу. Але я знаю, що його вбили за те, що вiн сказав: «Я подiляю чесноти свого брата». Ця заява стала для нього смертним вироком… Якою ж мораллю керувалися люди, що прирекли на смерть найзавзятiших демократiв?

Та iм цього було замало, i вони продовжили переслiдувати своi жертви навiть пiсля того, як поклали iх у могилу. Стративши добру людину, непiдкупного Максимiлiана, кати взялися його звинувачувати з такою завзятiстю, що мiй бiдний брат виглядав негiдником не лише на батькiвщинi, але й в iнших краiнах. Вони скрiзь виливали на нього свою жовч: у брудних пасквiлях, газетах, бiографiях i навiть у романах. Вони доклали всiх зусиль, щоб ввести в оману бiльшiсть народу, укупi з мислителями, якi неминуче б вiдкрили собi очi на правду, якби захотiли взяти на себе клопiт вiддiлити ii вiд безглуздоi та ганебноi брехнi, що очорнила пам’ять про моiх братiв.

Негiдники бiльше переймалися, як поширити брехню, нiж тим, як докопатися до правди.

Утiм, я не можу повiрити, що серед стiлькох людей, завжди готових прийняти хибну думку, не знайшлося принаймнi декiлькох, якi не готовi судити iнших, якi задумаються над безглуздiстю звинувачень, що нависли над моiми братами. Звинувачень, якi позбавленi доказiв i базуються лише на неприязнi iхнiх ворогiв.

Правда для одних неприемна, iншi до неi байдужi. Ось чому ii приховують столiттями. Честь i хвала вiльним вiд пересуду душам, що присвячують себе торжеству правди.

Якщо iснують люди, якi були зацiкавленi очорнити моiх братiв, викривити iхнi намiри, то принаймнi наступнi поколiння, якi мають виключне право давати оцiнку видатним особистостям, доведуть iхню невинуватiсть i вiдновлять факти з правдивоi точки зору. Тим