Вигнання в Рай. Роман

Юрiй Пересiчанський

Народжуватись у часи змiн – рiч не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Сергiй Богданенко народився i ставав людиною якраз у часи змiн – Украiна перестала бути частиною Радянського Союзу i стала незалежною державою. Земне коханя до жiнки й небесна любов до Бога й Батькiвщини – чи можна iх поеднати? В яких стосунках iснують Бог i створений ним народ. Як досягти щастя в земному життi, щоб це не супречило життю вiчному? Цi, та багато iнших питань визначають життя Сергiя Богданенка.

Вигнання в Рай

Роман

Юрiй Пересiчанський

© Юрiй Пересiчанський, 2017

ISBN 978-5-4485-8549-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Згiдно з вiдомою настановою китайськоi мудростi народжу- ватись у часи змiн – рiч не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Сергiй Богданенко не лише народився, але й ставав людиною якраз у часи змiн, та ще й змiн щонайсуттевiших, змiн як в особистому життi Сергiя, так i в життi його Батькiвщини – Украiни, яка перестала бути частиною Радянського Союзу i стала незалежною державою.

Земне коханя до жiнки й небесна любов до Бога й Батькiвщини – чи можна iх поеднати? В яких стосунках iснують Бог i створений ним народ, i чому церква украiнського народу мае бути саме Украiнською Церквою? Як його досягти, цього омрiяного щастя в звичайному земному життi – i щоб це не супречило життю вiчному? Цi, та багато iнших, не менш суттевих питань визначають життя Сергiя Богданенка. Вiдповiдi на цi питання нам i доведеться шукати разом iз Сергiем.

Частина перша

1

«Отче наш, що еси на небесах, нехай святиться iм’я твое…», – цю, одну з найкоротших, але водночас i одну з найпроникливiших молитов, першонавчителем котроi був сам Ісус Христос, Сергiй мимовiльно почав промовляти, зупинившись перед новозбудованим храмом Божим, вiрнiше молитва сама почала промовлятися в душi Сергiя, коли перед його очима постала ця новостворена краса. Не занадто велика за розмiром, будiвля храму була, втiм, цiлком помiрною для стилю козацького бароко, в якому цей храм якраз i був створений – вочевидь, будiвничi цього храму прагнули створити не просто прихисток для прихильникiв якогось абстрактного християнства, а отчий дiм для нашого рiдного украiнського православ’я, отчий дiм для всiх, хто визнавав своiм батьком Господа Бога, а своею матiр’ю – Украiну. І це iм дiйсно таки вдалося. Щедро яскрiючи в променях травневого ранкового сонця святковiстю свiжовифарбуваного тиньку, так вдало поеднаного з урочистою строгiстю кладки червоноi облицювальноi цегли в тих неповторних обрисах краси, що зродилися в час боротьби за волю, i були названi украiнським козацьким бароко, храм неначе сам собою вирiс на цьому пагорбi, народжений плодючою украiнською землею.

Поставивши долi двi валiзи зi своiм нехитрим реманентом та одягом, Сергiй довго стояв, вдихаючи на повнi груди цiлющу лагiдь травневого повiтря i насолоджуючись казковим видивом собору пiд акомпанемент веселого птаства. Сергiй був досить мiцноi статури, хоча й доволi струнким молодим чоловiком вище середнього зросту з коротко стриженим густим чорним волоссям i карими очима на чисто виголеному смуглявому обличчi з твердими мужнiми рисами, може навiть занадто твердими й занадто мужнiми, якщо зважити на професiйний статус Сергiя, адже був вiн художником, та ще й не просто художником, а художником, що працював у релiгiйнiй царинi: Сергiй займався реставрацiею та розписом храмiв, писав iкони. І це була не якась там творча забаганка примхливого художника – отримавши професiйну художню освiту, Сергiй потiм продовжив своi мистецькi пошуки, захопившись осягненням вершин релiгiйного духу. Вiн вивчав релiгiйнi тексти, особливостi релiгiйного малярства, жив у монастирях, вивчаючи таемницi iконопису, доки, врештi-решт, не отримав офiцiйного благословення найвищих церковних властей для розпису храмiв та писання iкон. Поринувши з головою в омрiяну ним працю, Сергiй за досить короткий час став одним з найвiдомiших i найдосвiдченiших майстрiв у цiй царинi, а на думку декого навi