Лаовай
Катерина Олександрiвна Кулик
Тревелог
Заплющiть очi й уявiть, що ваше найбiльше бажання збулося. Що ви вiдчуваете? Що бачите? Що чуете? Головна героiня роману – украiнка, яка мешкае у Китаi, починае дослiджувати своi бажання i неочiкувано для себе пише цiлий список цiлей на наступний рiк. Вона повинна досягти iх до того, як iй виповниться 25. І коли вона точно визначила, чого хоче, починаеться магiя.
Ця книжка про те, як почуваються iноземцi за кордоном, про панд, про наркотики, про любов, про мрii, каву, музику, руколу… І про багато чого iншого.
25 цiлей – 25 пригод – 25 роздiлiв – один рiк життя…
Катерина Кулик
Лаовай
Глава 1
Лаовай
Тьотя, яка смажить картоплю з м’ятою; дружба з китайцями; мiнiмалiзм i жовта стiна; холодний жовтень в Куньмiнi та рiшення бiльше не плакати
Скiльки рокiв ви очiкуете прожити? Якщо ви жiнка i матимете середню тривалiсть життя, проживете 75 рокiв. 75 рокiв це 900 мiсяцiв, 75 рокiв – це приблизно 27 393 днi. Менi 24, я вже прожила 8766 днiв, тобто, якщо я помру в 75, менi залишилось всього 18 627 днiв. Я вже не кажу про чоловiкiв, у тих середня тривалiсть життя – 64 роки. Так мало днiв, а я сьогоднi провела весь день, миючи квартиру. У мене залишилось всього 18 627 шансiв побачити щось неймовiрне, вiдчути щось яскраве, а я сиджу на пiдлозi i збираю скло вiд пивноi пляшки пiсля вчорашньоi вечiрки.
На вулицi вже темно, але моi груди стискаються бажанням зробити щось приемне. Я чекала на захiд сонця, а тепер iду кататись на велосипедi тихим холодним жовтневим мiстом. На перехрестi зi мною здороваеться Тьотя. Тьотя – це така жiночка, яка продае смажену картоплю на вулицi. Вона мае свiй невiдомо ким змонтований пристрiй, припаяний до велосипеду, iз прикрученим газовим балоном, куди можна поставити сковорiдку, i на старiй, бозна-звiдки купленiй олii, смажити картоплю. Коли картопля готова, Тьотя висипае ii в малий металiчний тазик i ретельно змiшуе з сiллю, глутаматом моносодiуму, чилi, сичуанським перцем, часником, кетчупом, кунжутною олiею та м’ятою.
Менi це нагадуе процес замiшування iжi для свиней i дитинство, коли я спостерiгала за бабусею, яка щодня мусила iх годувати. Пам’ятаю, як я потайки iла в сараi свинячу картоплю – мiлку та кругленьку, бо вона була смачнiшою за зварену вдома для людей. Тьотя, мабуть, теж подiляе моi погляди, бо смажить виключно малу кругленьку картоплю i тiльки для людей, ну або для того, хто заплатить три юанi.
Я люблю жити в Китаi, тому що Китай пахне iнакше. Я живу в 3000 кiлометрах вiд Пекiна, але i тут той самий запах на вулицях. Тiльки у Пекiнi Тьотя вже смажить не картоплю, а млинчики, але схема та сама. Цей гамiр, хаотичний рух, при якому вiрогiднiсть твого ока бути виколотим пiд час дощу парасолею не може бути розрахована теорiею ймовiрностi, тому що тут не працюють жоднi теорii. Я люблю запах китайських цигарок i щирi посмiшки на обличчях людей. Кажуть, китайцi бояться «втратити лице» (тобто гiднiсть) i тому нiколи не показують негативних емоцiй, завжди контролюючи себе. Я не знаю, як там в звичайних ситуацiях, але коли вони бачать мене, то стовiдсотково щиро i з цiкавiстю посмiхаються, адже я «лаовай» – iноземка. І вони завжди порiвнюють мою шкiру зi своею та кажуть «Ти така бiленька», навiть якщо я щойно повернулась з тропiчних островiв i моя шкiра на три тони темнiша за iхню. Вони часто заслiпленi, не бачать правди, але в них видно таке дитяче i безпосередне розумiння свiту, до якого нам ще далеко. Китайцi, де ви? Усi, крiм Тьотi i ще кiлькох тьоть, сплять вдома. Завтра новий день i нова боротьба за iснування.
А я далi iду вулицею.
Я думаю про свою подругу, Вейвей, яку мiсяць тому покинув ii хлопець. Той шотландець багато пив, багато спав i так мало часу з нею проводив, та й той час, мiж нами, був не дуже якiсним, а вона все плаче i плаче. Я ж казала, що китайцi, вони як дiти. У своему прагненнi злитися в одне цiле з колективом вони не бачать кiнця, i тому, коли в тебе з’явиться друг китаець, не дивуйся, якщо вiн дзвонитиме тобi по десять разiв на день. Ти пiдписався на дружбу, нiчого вже не поробиш.
Одного разу я познайомилась з хл