Казки веселi i сумнi

Юрiй Павлович Винничук

Дитячiй свiт

До книжки увiйшли три казки вiдомого украiнського письменника Юрiя Винничука – «Будиночок № 7», «Три жучки» та «Шлюбнi оголошення Кротика», з яких маленькi читачi дiзнаються про те, як у грозу заблукали семеро братiв-слимакiв, як маленький жучок врятував життя в'язню i як один кротик вирiшив женитися i що iз цього вийшло. А кумеднi малюнки вiдомоi украiнськоi художницi Ірини Борисовоi, яка зараз мешкае у США, чудово доповнять цю веселу книжку.

Юрiй Винничук

Казки веселi i сумнi

Будиночок № 7

В одному садку пiд кущами жасмину семеро братiв-слимакiв побудували собi будиночок, а що вiн був у такому глухому кутi й нелегко було його вiдшукати, вони й почепили над дверима № 7.

Семеро братiв-слимакiв дуже пишалися своею домiвкою i, щоби вона виглядала привабливiшою, оздобили ii з усiх бокiв рiзними вiзерунками та прикрасами. За шиби iм правили трояндовi пелюстки, а за флюгер – засушений метелик, почеплений на шпичку. Бiля дверей слимачки повiсили калатальце з квiтки синього дзвоника.

Якось до них завiтав Комар-листоноша i передав запрошення на збiр усiх мешканцiв саду. Цей збiр призначено було на завтрашнiй вечiр, i щоб не запiзнитися, семеро братiв-слимакiв одразу почали збиратися в дорогу. Вирушили вони ще завидна, повзли довго i дуже повiльно, зрештою, як i всi слимаки. В дорозi iх застала нiч i гроза. Вдарив такий могутнiй грiм i блиснула така слiпуча блискавка, що слимаки затремтiли вiд жаху. Жоден з них, скiльки живе, не бачив ще такоi страшноi грози.

Переляканi мандрiвники кинулися шукати якоi-небудь криiвки, та спробуй ii знайти у такiй темрявi, та ще при такiй зливi. На щастя, котрийсь зi слимакiв луснувся головою об щось тверде i при свiтлi блискавки побачив чиюсь хатину. Семеро братiв-слимакiв кинулися до дверей i почали стукати й проситися, аби iх господарi пустили переночувати. Вони навiть калатали у дзвiночок бiля дверей, але у вiкнах було темно, як i ранiше, нiхто не йшов вiдчиняти дверi. Забилися вони тодi пiд сходи, що вели на ганок, i так перебули цю страшну нiч. Жоден з них навiть ока не склепив, бо грiм так лускав немилосердно, що слимачки тiльки йойкали.

Над ранок гроза стихла, небо прояснiло, i слимаки повилазили з-пiд сходiв. Яке ж було iхне здивування, коли вони впiзнали свою власну домiвку. Виходить, що вони, заблукавши, крутилися весь час неподалiк.

– От i чудово, – сказав один з братiв. – Я з самого початку не дуже хотiв iти на той збiр. Це ж так далеко! Давайте краще замалюемо номер нашого будиночка, щоб нiхто нiколи не турбував нас жодними запрошеннями.

Так вони й зробили. Узяли червону фарбу i замалювали № 7. Потiм ще й замаскували стежечку, що вела до будиночка, i подалися вiдсипатися пiсля грозовоi ночi.

Вiдтодi семеро братiв-слимакiв уже нiколи не вiдлучалися десь далеко вiд своеi домiвки. Та iх нiхто вже й не запрошував.

Три жучки

Три жучки грiлися на сонцi, сидячи на листочку кульбаби. Сонячний промiнь, пробiгаючи повз них, спинився i ось що почув.

– За це лiто я таки побачив свiта, – сказав перший жучок.

– А де ж ви бували? – спитав другий. – Розкажiть, ми охоче послухаемо.

– Еге, еге, ми послухаемо! – пiдхопив третiй.

– Цiле лiто я пробув на березi лiсового озера. Пiд корiнням староi верби я собi влаштував чудове кубельце i почувався, наче на курортi.

– А пожива там була? – спитав другий жучок i застриг збуджено вусиками.

– Ого! Там росла якась особлива травичка. Вона була така смачна, що я нiяк не мiг наiстися. iм, iм, iм – i все мене знову до неi тягне. Вже й живiт болить, а тягне.

– І що ж, ви так усе лiто тiльки й робили, що iли? – здивувався третiй жучок, котрий був найменший i до нього нiхто не говорив на «ви».

– Ото дивак! Я ж таки маю силу волi. Вона мене тягне, тягне, а я не даюсь. Поiм i йду мандрувати понад берегом. Там жило ще багато рiзних жучкiв, i я з ними потоваришував. Одного разу мене навiть запросив водяний жук поплавати в озерi.

– Ох! І ви згодились? – пiдстрибнув другий жучок вiд захоплення.

– Авжеж, що згодився! Я сiв на дубовий листок, а водяний жук потяг мене через усе озеро. Вiн плив н