Дiм, у котрому заблукав час

Анастасiя Нiкулiна

Марина Однорог

Вiкторiя Гранецька

Як ми зазвичай уявляемо апокалiпсис? Нищiвними повенями чи пожежами, землетрусами, атомними вибухами, нападом iншопланетян? А що, як усе виявиться набагато простiше, i до апокалiпсису призведе зникнення буденноi речi з нашого життя – скажiмо, годинникового часу?

Богдан – звичайний хлопець, не герой i не смiливець, та вiн походить iз родини знаних годинникарiв. Тепер йому належить зробити вибiр – шукати свое мiсце у свiтi без часу, чи… дiвчину, з якою колись забував про час?

Вiкторiя Гранецька, Анастасiя Нiкулiна, Марина Однорог

Дiм, у котрому заблукав час

Non omni tempore

…Ви вiдчуете, як щось невловиме стисне ваше серце. Смуток, трепет, тривога, полегшення – вiдчуете, як цей коктейль iз емоцiй струменить вашими венами, наповнюе душу, перехоплюе подих. Нi, ви не уявите цього, як робили раз за разом ранiше, гортаючи чергову книгу. Ви – вiдчуете.

«Дiм, у котрому заблукав час» – роман-новела, в якому химерно переплiтаеться повсякденнiсть iз магiчним реалiзмом, дiйснiсть iз мiстикою, самоаналiз – iз гранями зачаеного божевiлля. Ниткою Арiадни сюжет витинае надзвичайнi вiзерунки, не дозволяючи вiдiрватись уже з перших сторiнок, i тримае в iнтелектуальному напруженнi читача до самого фiналу. Як не дивно, авторам вдалося розповiсти цю iсторiю легкою, затишною i близькою кожному мовою, тож будьте готовi до того, що в один момент слова роману звучатимуть для вас, наче внутрiшнiй голос.

…Катастрофа, що зветься так лише завдяки вiдповiдному сприйняттю подiй розгубленими громадянами. Загравання свiдомостi з пiдсвiдомiстю. Врештi-решт – Революцiя, з якоi народжуеться надiя для безпорадних i розчарованих. О, ви не уявляете, в яку мозаiку складуться всi цi архетипнi образи й алюзii наприкiнцi!

Для мене особисто «Дiм…» став вiдкриттям – бо вперше я впритул глянув на власне вiдображення очима стороннiх людей. Так – роман Вiкторii/Марини/Анастасii справдi нагадуе вiкно в Задзеркалля, крiзь яке нам виднiеться свiт навиворiт, бездонна кроляча нора, про яку ми щосили хочемо забути.

Спробуйте нагадати собi про те, що старанно намагались виштовхати iз пам’ятi. Уважно придивiться до себе. А ким ви залишитесь, коли нарештi зрозумiете: часу не iснуе?

Non omni tempore. Вдумайтесь.

А потiм… Потiм – незалежно вiд вражень та висновкiв – ви раптово вiдчуете, як щось незбагненно-невловиме стисне ваше серце.

Знаете, вам сподобаеться.

    Влад «Змiй» Сорд,

    воiн, поет, активний учасник Революцii Гiдностi

* * *

Все, о Люцилiю, не наше, а чуже, тiльки час – наша власнiсть. Але й цю вiчноплинну, непостiйну штуку може вiдняти у нас кожен, хто цього захоче.

    Сенека

Це розпочнеться просто завтра. Десь перед свiтанком на головнiй площi вашого мiста – ви завжди знали, що там мае статися щось страшне. Стоятиме така тиша, якоi не було вiд часiв сотворення свiту. Горiтиме лiхтар навпроти зачиненоi крамницi товарiв широкого вжитку. Вiтер знiчев’я ганятиме уздовж хiдника зiжмаканий аркуш паперу – здаеться, зiрване зi стовпа оголошення, – утiм, для тiтки-двiрнички, котра заступить на змiну за якихось пiвгодини, його змiст не матиме жодного значення. Пiд лавкою бiля входу у сквер спатиме безпритульний пес (двiрничка прожене його мiтлою, потiм пожалiе, прикличе i погодуе). Зрiдка вулицею пролетить поодинока автiвка (запiзнiле таксi або ж мiлiцейський «бобик» – так, iнодi вони теж не сплять). А от людей не видно. Зараз не час для людей.

На мiськiй Ратушi, як завжди, гучно й урочисто забамкае великий годинник. Гляньте на циферблат i запам’ятайте час. Добре запам’ятайте, бiльше ви його не побачите. Тому що мине ще трохи хвилин, i годинниковi стрiлки раптом здригнуться i якось приречено й нерухомо застигнуть (чого, погодьтеся, з вашою мiською Ратушею досi не траплялося). Скажiмо, десь чверть на шосту. Запам’ятали?

А так бiльше нiчого не станеться на головнiй площi вашого мiста.

Поки що.

Роздiл І

Чверть на шосту

Вночi йому знову снилися жахiття. Марилося, нiби вiн зробився дрiбною пiщинкою й потрапив досередини велетенського годинника – помiж гвинтiв, колiщат, п