Інтернат
Сергiй Жадан
…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вiкном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобi… …Сiчень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однiеi зi шкiл, спостерiгае, як лiнiя фронту неухильно наближаеться до його дому. Стаеться так, що вiн змушений цю лiнiю перетнути. Щоби потiм повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрiбно визначитись, на чиему боцi його дiм…
Сергiй Жадан
Інтернат
Роман
УДК 821.161.2-31
Ж 15
Сергiй Жадан
Інтернат [Текст]: роман / Сергiй Жадан. – Чернiвцi: Меридiан Черновiц, 2017. – 336 с.
ISBN 978-966-97679-0-5
…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вiкном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобi…
…Сiчень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однiеi зi шкiл, спостерiгае, як лiнiя фронту неухильно наближаеться до його дому. Стаеться так, що вiн змушений цю лiнiю перетнути. Щоби потiм повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрiбно визначитись, на чиему боцi його дiм…
УДК 821.161.2-31
Ж 15
Видання здiйснено на замовлення Мiжнародноi лiтературноi корпорацii Meridian Czernowitz
ISBN 978-966-97679-0-5
Сергiй Жадан © текст, 2017
Меридiан Черновiц © 2017
Олена Гудима © обкладинка, 2017
Усi права застережено
Інтернат
– Поiдь, забери його, – кричить старий.
– Їi син, – вiдгукуеться Паша у вiдповiдь, – хай сама забирае.
– Вiн твiй племiнник, – нагадуе старий.
– І шо?
– Вiн мiй онук.
І все це, не вимикаючи телевiзора. Телевiзор вiн не вимикае навiть уночi. Вiн у них, наче вiчний вогонь: горить не так для втiхи живих, як у пам’ять про померлих. Старий дивиться прогноз погоди, нiби там мають згадати його iм’я. Коли прогноз закiнчуеться, якийсь час сидить, мовби не вiрить почутому. Паша телевiзор не дивиться, особливо останнiй рiк, коли новини просто лякають. Сидить у своiй кiмнатi, за столом, заваленим пiдручниками, не витримуе, пiдiймаеться з канапи, виходить надвiр. Старий обертаеться на звук, канапа прострiлюе пружинами, як сухе гiлля в скаутському багаттi. Меблi в домi старi, але живучi: теперiшнiх господарiв напевне переживуть. Сестра пропонувала бодай перетягнути крiсла, але Паша вiдмахувався. Яке перетягнути, говорив, це, говорив, як пiдтяжки в сiмдесят рокiв робити: можна, звiсно, але краще взяти знеболювальне. Сестра останнiм часом майже не з’являлась, то й про перетягування нiхто бiльше не говорив.
Паша любив цей будинок, жив тут цiле свое життя, збирався жити далi. Його побудували нiмецькi полоненi, вiдразу пiсля вiйни. Була це доволi простора будiвля на двi родини. Друга вулиця вiд залiзничноi станцii, густозаселений приватний сектор, в якому жили переважно станцiйнi робiтники. Все iхне селище й будувалося довкола станцii: вона давала роботу, вона ж давала й надiю, подiбна на чорне вiд паровозного диму серце, що прокачуе кров довколишнiх балок i лiсосмуг. Навiть тепер, коли депо стояло порожне, наче басейн, iз якого спустили воду, i в майстернях жили хiба що ластiвки та бомжi, життя все одно трималося залiзницi. Просто тепер не було роботи. Чомусь саме в робiтничих селищах робота зникае в першу чергу. Майстернi прикрили, й усi розiйшлися у своiх справах, поховалися по тiсних дворах iз пересушеними вiд пекучого лiта колодязями та погребами, всi запаси в яких закiнчувалися ще до Рiздва.
Хоча ось Пашi нарiкати грiх: який-не-який бюджетник. Так-так, думае Паша, виходячи на вулицю й причиняючи за собою оббитi лiкарняними ковдрами дверi, який-неякий бюджет, який-не-який бюджетник. Снiг на подвiр’i рожево-синiй, вiдбивае призахiдне сонце й вечiрне небо, темнiе своiми глибокими порами. Гострий на дотик, вiдгонить березневою водою, прикривае собою в’язкий чорний грунт, так що жодних прогнозiв не треба: зима буде тривати довго, всi встигнуть призвичаiтися, змучитись i звикнути. А коли звикнуть, тодi й почнеться щось iнше. А поки свiт нагадуе грудку снiгу в теплих руках: тане, стiкае водою, проте що далi, то холоднiшими стають долонi, все менше в них теплого вiдруху, все бiльше крижаноi застиглостi. Вода, навiть танучи, залишаеться вбивчою, сонце тоне в складнiй системi водяних дзеркал та вiдображень, вiдiгрiти