Брама Расьомон (збiрник)

Рюноске Акутагава

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Рюноске Акутагава (1892–1927) – один iз найпопулярнiших у Європi японських письменникiв, визнаний майстер традицiйного для Японii короткого оповiдання. У новелах i есеях, що мiстить ця книжка, вiн дослiджуе рух душi людини, проходячи через бiль, не прихований навiть маскою гумору: «У мене немае совiстi. У мене е тiльки нерви…» Погляди письменника парадоксальнi, судження – несподiванi. Химерне переплетiння вигадки й реальностi, м’яка iронiя та лаконiзм – характернi риси лiтературного стилю Агутагави. Вiн подарував свiту свiжий погляд на забутi сюжети старовинних хронiк, середньовiчних притч, довiвши багатьом поколiнням читачiв, що людська природа незмiнна, а безодня людськоi душi темна й небезпечна.

Акутагава Рюноске

Брама Расьомон

Шлях крiзь чагарi до ворiт Храму – творчi пошуки Рюноске Акутагави

Вранцi 1 березня 1892 року, за старовинним вiдлiком часу – в годину Дракона, дня Дракона, мiсяця Дракона, в Токiо в сiм’i Нiiхара – скоробагатька, що перебрався в столицю iз провiнцii, народився хлопчик. Позаяк iероглiф «Дракон» японською вимовляеться «рю», то й назвали малюка Рюноске. Невдовзi його мати Фуку збожеволiла. Тож, згiдно з народним звичаем, хлопчика передали на всиновлення в бездiтну сiм’ю дядечка по материнськiй лiнii Акутагави Мiтiякi, i згодом вiн отримав його прiзвище.

Молодий Рюноске Акутагава зростав единим сином в iнтелiгентнiй сiм’i корiнного столичного жителя (так званого едокко), який був доволi знаною людиною в мiстi, великим цiнителем i знавцем японськоi культури. Свiтогляд старанного учня, вiдмiнника навчання, майбутнього письменника формувався на вивченнi китайськоi класики, захiдних авторiв i японських письменникiв. Особливо великий вплив мала творчiсть таких видатних митцiв того часу, як Морi Огай i Нацуме Сосекi. Затим при навчаннi на лiтературному вiддiленнi коледжу додалося читання запоем европейських авторiв, вiд Франса та Ібсена до Бодлера i Стрiндберга, а згодом прийшло знайомство з Гоголем, Достоевським та Л. Толстим. У 1913 роцi Акутагава вступив на вiддiлення англiйськоi лiтератури Токiйського iмператорського унiверситету i вiдтодi серйозно пiдступився до лiтературноi творчостi. Ще в унiверситетi вiн започаткував серiю талановитих новел, одразу ж помiчених фахiвцями, в першу чергу Нацуме Сосекi. Але перш нiж говорити про це, варто сказати, що собою являла Японiя i японське суспiльство на початку ХХ столiття.

Епоха i ii поколiння

В час формування юного Акутагави як особистостi добiгали кiнця роки революцiйних перетворень краiни пiсля «вiдкриття Японii» i буржуазноi революцii Мейдзi (1868) – iсторичноi епохи «Мейдзi iсiн». Якщо навiть облишити осторонь геополiтичнi потуги держави i ii военнi успiхи (перемога у вiйнi з Росiею), то не можна не визнати, що для Японii кiнця XIX – початку XX столiття це було десятилiття якiсного прориву в життi суспiльства вiд закритоi для зовнiшнього свiту, економiчно вiдсталоi краiни замшiлого феодалiзму до краiни буржуазноi, аграрно-промисловоi, долученоi до свiтових цiнностей науки i культури свого часу. Японiя першою в Азii прийняла конституцiю, провела адмiнiстративнi й економiчнi реформи, створила сучасну систему освiти; суспiльство жадiбно вбирало науковi знання, технiку i технологii, кращi взiрцi европейськоi культури i мистецтва, адаптуючи все це до традицiй своеi самобутньоi цивiлiзацii i культури. Краiна трансформувалася навiть зовнiшньо – усе, починаючи вiд структур державного управлiння до вигляду солдатських одностроiв, скрупульозно копiювалося з европейських зразкiв, елiта суспiльства напружено намагалася зрiвнятися iз Заходом i в матерiальному, i в духовному планi.

За таких умов народилося i виросло нове поколiння японцiв з освiтою, що поеднувала японськi культурнi традицii та досягнення свiтовоi науки початку ХХ столiття. Представники цього поколiння продемонстрували свiту таку шалену активнiсть, що почались було розмови про «жовту небезпеку». Справа в тому, що свiт попервах побачив у дii японську военщину i хижакiв-бiзнесменiв. Японськi нео