Вiтiко
Адальберт Штiфтер
В iсторичному романi видатного австрiйського письменника Адальберта Штiфтера (1805–1868) яскраво описано подii XII столiття, ми стаемо свiдками становлення Чеськоi держави, бачимо ii стосунки з сусiднiми Баварiею, Австрiею, Польщею та Угорщиною, участь у походi на Мiлан. Але цей твiр – водночас ще й запiзнiлий куртуазний роман, оспiвування лицарських чеснот i чистого кохання. Образ головного героя Вiтiко подано в розвитку – вiд юнака, який шукае своеi долi, вiн доростае до мудрого державника, що дбае про людей i краiну.
Книжка буде цiкава всiм, хто любить iсторiю, цiнуе щирiсть почуттiв i полюбляе чудовi описи природи.
Адальберт Штiфтер
Вiтiко
© П. В. Таращук, переклад украiнською, 2016
© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017
* * *
Передмова
Автор зi щирою любов’ю присвячуе цей лiтературний експеримент з iсторii рiдного краю своiм землякам, надто з давнього i почесного мiста Праги.
Лiнц, грудень 1864 р.
У дитинствi я часто натрапляв на слiди роду, що жив на пiвднi Богемii i живе далi в народних спогадах та оповiдках. Юнаком я став вивчати тi слiди i провiв багато днiв у руiнах його родового замку. Потiм я вдавався до рiзних дитячих спроб написати художню розповiдь про цей рiд. Згодом пiсля численних перерв i повернень до працi склалося щось поважне i дiйшло недавно до завершення, проте через мою хворобу це завершення знову довелося вiдкласти на довгий час. Тодi друзi порадили менi опублiкувати спершу початок твору, що тепер у вас перед очима. Про успiшнiсть цiеi спроби, прошу, судiть поблажливо. Нехай iсторики, якщо дехто з них ушануе своiм переглядом наступнi сторiнки, не знайдуть у них багато неправдивого, а митцi не знайдуть багато нехудожнього, i нехай, якщо Господь позбавить мене хвороби й дасть менi нову силу, наступнi томи вийдуть кращими за цей перший.
Лiнц, грудень 1864 р.
Адальберт Штiфтер
Вiтiко
Том перший
1
Спiв, дзвiнкий i чистий, наче спiв жайворонка
У верхнiй течii Дунаю стоiть мiсто Пассау. Рiчка тiльки-но вийшла зi Швабii та Баварii, i до цього мiста доходить один iз пiвденних виступiв баварсько-богемського лiсу. Цей виступ – гостра i прямовисна скеля. Єпископи Пассау збудували на нiй укрiплений замок Оберхаус, щоб при нагодi мати змогу оборонятися вiд своiх пiдданих. На схiд вiд Оберхаусу височiе ще один кам’янистий горб, на якому стоiть будиночок, що колись належав черницям, тож його називають Черничим маетком. Мiж цими двома горами пролягае ущелина, по якiй тече рiчка, що, як дивитися згори, чорна, мов чорнило. Це Ільц, вiн тече з богемсько-баварського лiсу, що всюди посилае до Дунаю бурi та чорнi рiчки, i тут поеднуеться з Дунаем, на чималiй вiдстанi оздоблюючи його пiвнiчний берег темною каймою. Оберхаус i Черничий маеток поглядають згори на мiсто Пассау, що лежить на пiвдень по той бiк Дунаю на широкiй височинi. Далi за мiстом е ще одна рiчка, що тече з далекого пiвденного високогiр’я. Це Інн, вiн теж тут впадае в Дунай i також формуе вздовж його пiвденного берега кайму, але вже свiтло-зелену. Покрiплений цими двома допливами, Дунай тече потiм далi на пiвденний схiд i мае на своiх берегах, здебiльшого на пiвнiчному, високi, вкритi лiсом гори: виступи богемського лiсу, якi спускаються аж до води. На пiвнiч вiд щойно описаноi мiсцевостi земля пiднiмаеться, наче окремими сходинками, вгору назустрiч лiсовi, що дiстав назву богемсько-баварського. Той край ряснiе гiрськими схилами, довгими хребтами, численними глибокими улоговинами та круглястими долинами, i хоча тепер його здебiльшого вкривають луки, поля й людськi оселi, вiн належить усе-таки до того величезного лiсу, який, напевне, багато рокiв тому рiс на кожному клаптику землi. Але що вище вгору, то щедрiше прикрашають той край дерева та лiси, то ряснiше його омивають чистi струмки з гранiтними бережками, то частiше його овiвае чисте й прохолодне повiтря, аж поки на горах Арбер, Лузни, Унчин, Плехи i Драйзесель (горi Трьох Сiдал) лiс здiймаеться найвище i стае найгустiшим, а в багатьох мiсцях просто-таки непрохiдним. Цей ще й досi великий лiс у низинах переважно буковий, вище починаеться царство яли
ЛитРес