Ярослав Мудрий i Оранта

Ната Гончаренко

«Ярослав Мудрый и Оранта» повествует о периоде истории Руси начиная с основания Киева до времен Ярослава Мудрого, о красоте русской природы, о силе единства, об уважении к Материнскому началу. Книга написана на украинском языке.

Вступ

Сьогоднi починаю я Молитву

На труд великий. Хочу я вiдкрити

Сторiнки посивiлi i забутi,

Де правда iз народу мого скута,

Я хочу iз глибин вiкiв пiдняти

Історiю, що схована за грати,

Тисячолiтню правду мого Роду,

Історiю, Життя мого Народу.

Бо у гаях зозуленька кувала,

А в вишиванцi Мудрiсть розквiтала, Ми пронесли цю тайну перевеслом,

Пройшли крiзь зими з нею i пройшли крiзь весни,

Щоб знову Правда обрiем розквiтла,

Як квiтка рясту, зiрочка привiтна.

Я помолюсь i рушу в Путь далеку,

Яку писав менi крилом своiм Лелека.

Мiсто, де все починаеться

Там, де Син Слави пагорб омивае,

Гора первiсна променi стрiчае

І зберiгае в собi таемницю,

Як Либiдь iз братами бiлолиця

Сюди прилинула, щоб заснувати Мiсто,

Молитву прочитала тут найчисту,

І заснували хлопцi Мудрий Киiв,

Який зростае стiнами Софii

І Лаврою, Андрiiвським узвозом

Несе нас ладою i пiднiмае возом

Через роки, вiки, тисячолiття,

Щоб променi ми бачили привiтнi,

Щоб жайворон злетiв у Чисте Небо

І пiсню заспiвав дзвiнку для тебе.

Молилася сестра на добру днину:

– Спiвай же рiчко ця, спiвай у Небо сине,

Зростайте у вiках сини могутнi,

Злiтайте у Серцях зеленi кручi,

Вiд вас пiде мов пломенем-зорею

Велике Щастя для Землi. Ви разом з нею

Зростете зернами. Пройдуть тисячолiття

Й пiднiметься тут мiсто– Дуб столiтнiй,

Великий Дуб, що вiтами крислатий,

Розквiтнуть вулицi i задзвенить Хрещатик

Як пiсня, як струмочок, як дорога,

Вiд неi полетять в Життя розлогi

Струмочки i джерельця променистi

І зазвучить в вiках тут хор найчистий

Людських Сердець, що полум'ям гарячим

Зведуть тут мiсто – Киiв наш найкращий, -

Й заклала квiтку з подихом найнiжним,

Молитвою Лебiдочка-Царiвна.

Пiсня у лiсi

Звiдки припливли сестра i брати,

Свiтла де вони цього набрали?

Із краiв далеких прилетiли

Лебедi, поклали пiр'я бiле

У траву, що споришем зростала,

Чистi перед Сонечком постали,

Поклонились до землi смерекам,

Посмiхнулись ластiвкам й лелекам

І пiшли збирать у лiс суницi,

Щоб спекти рум'яну паляницю.

Їм берiзки пiсню заспiвали,

Їх дуби листочками вiнчали,

Застелили трави iм дорiжки,

Роси iм умили бiлi нiжки.

Назбирали хлопцi ягiд красних,

Дiвчина сплела вiнок iз Щастя:

Пролiсок вплела, пiдснiжник бiлий,

Листячко верби додала миле

Й заспiвала пiсеньку дзвiнкую:

– Небу свое Серце подарую,

Проросту пшеницею у полi,

Поцiлую верби i тополi,

Вишенькою нiжною розквiтну,

Засмiюся Сонечком привiтним,

З Вiтром обiйму зеленi гори,

Рiчкою проллюсь у Сине море,

Землю напою дощем-водою,

Пiднiмуся в Небо i з собою

Позову найкращi свiтлi чари,

Подарую Небу бiлi хмари,

Щоб пливли iз Сонечком найкращi,

Дарували людям нiжне Щастя.

Заспiвала пiсню Лебiдь-Лада,

Пiдхопили пiсню вiти радо,

Понесли листочками по кручах,

Пiсеньку почув Днiпро могучий

І вiддав мелодiю лелекам,

Щоб несли у свiт ii далекий,

Щоб спiвали пiсеньку джерельця,

Щоб плели гнiздо свое кубельце

Всi пташки i звiрi в цiлiм свiтi,

Зустрiчали Сонечко привiтне

Й дарували вiчну чисту силу,

Щоб земля найкраще всiм родила,

Щоб спiвали квiтами у хорi

Люди на землi щасливу долю,

Щоб текли краплинами дзвiнкими

Як струмочки у життi i з ними

Розквiтала Матiнка-Природа,

Пiднiмалось Древо Вiчне Роду

Із могутнiх легiнiв прекрасних,

Щоб несли в руках вони всiм щастя,

Щоб дитина в свiтi посмiхалась,

Щоб краплина Сонечку смiялась,

Щоб спiвали Радiстю джерела

І несли кришталь в рiчки й озера,

Напували водами травицю,

Пiднiмали iз рiллi пшеницю,

Обтiкали перевеслом жито,

Сiяли на нивах щедрим ситом

Льону i волошок синi очi,

Шепотiли макам нiжнi ночi,

Сон-травою засинали тихо,

Ковилою присипали лихо,