Легiон Хронос

Юрiй Володимирович Сорока

Повсякденне життя здаеться нудним, а викладач iсторii вимагае дихати пилом з архiвних полиць? Не подобаються похмурi осiннi пейзажi, а громадський транспорт примушуе втрачати душевну рiвновагу? Обережно! За рогом на тебе можуть очiкувати. Хоча б для того, щоб докорiнно змiнити твое життя й примусити жалкувати за хворими каштанами за вiкном i переповненим автобусом. Втiм, пригода того варта. Ця iсторiя – про звичайного украiнського студента Дмитра Мiщенка, котрому випала можливiсть залишити рамки звичноi для нас реальностi й стати бiйцем Легiону Хронос – спецiального пiдроздiлу, створеного для боротьби з нечистими на руку мандрiвниками у просторо-часовому континуумi. На сторiнках роману читача очiкують приголомшливi подорожi у Часi, пригоди серед подiй минулих епох, а також дружба i щире кохання героiв.

Юрiй Володимирович Сорока

Легiон Хронос

Пролог

Локацiя Легiону Хронос. Поза межами визначення координат часу

Дверi вiдчинились, i на порозi з’явився охоронець. У чорному шоломi з титанокарбону, широкий торс прикритий пластинами важкого бронежилету. Хромовану iмпульсну рушницю легiонер недбало тримав на зiгнутому лiктi лiвоi руки. Марк Светонiй, який саме проглядав файли рапортiв командуючих когортами, здивовано подивився на охоронця крiзь великi окуляри у старомоднiй роговiй оправi. Вiдвiдувачiв вiн не очiкував.

– До вас Префект Преторiя, друже Консул, – вiдчеканив легiонер гугнявим голосом.

Марк Светонiй мовчки хитнув головою. Охоронець вiдступив убiк, пропускаючи до кабiнету людину, постать якоi виблискувала не менше, анiж рушниця в руках легiонера, – максимiлiанiвський[1 - Максимiлiанiвський обладунок – нiмецький лицарський обладунок першоi третини XVI столiття, названий так по iменi iмператора Максимiлiана I, а також з натяком на максимальнiсть захисту.] обладунок вiзитера був вiдполiрований до стану дзеркального сяйва. Прибулий, сповнивши простiр кабiнету бряжчанням металу, пройшов до крiсла навпроти столу i сiв, притримуючи палаш, що висiв у нього при боцi. Марк Светонiй мовчки прослiдкував за вiдвiдувачем, очiкуючи, що той почне розмову першим. Але чоловiк у лицарських латах не поспiшав. Вiн з гуркотом поставив на пiдлогу бiля своеi ноги важкий арме[2 - Арме – закритий тип лицарського шолома, що використовувався у Захiднiй Європi з кiнця XV до середини XVI столiття. Арме вперше було створено в Італii, вiн мав забрало, що пiднiмаеться, а також пiдборiдник, який складався з двох половин.] i заходився витирати обличчя та шию хусточкою. Вiд погляду Марка Светонiя не заховалось те, що на шоломi прибулого було кiлька вм’ятин i вiн був вкритий краплинами запеклоi кровi.

– Ви потрапили у бiйку? – запитав вiн.

– І отримав добрячоi прочуханки, – спокiйно вiдповiв гiсть. – Так завжди. Спочатку Служба Попередньоi Розвiдки заспокоюе даними про вiдносний спокiй у межах координат операцii, а потiм ти виявляеш, що опинився у самому центрi грандiозноi колотнечi. Цього разу, до речi, було не найгарячiше.

– Що ви кажете? – хмикнув Марк Светонiй. Його забавляла ситуацiя.

– Наскiльки я пам’ятаю, СПР е пiдроздiлом Преторiанськоi Гвардii, а отже, пiдпорядковуеться безпосередньо вам, друже Гелiодор. Кому ж як не вам слiдкувати за тим, щоб подiбнi прикрощi не псували нам життя?

Прибулий заграв жовнами, але не вiдповiв на шпильку Консула. Натомiсть пiдняв лiву руку на рiвень очей i натиснув кiлька кнопок на браслетi, що його мав на зап’ястi пiд шкiряним напульсником. Одразу ж прямокутна пластикова панель на столi Марка Светонiя освiтилась зсередини блакитним сяйвом. Консул поглянув спочатку на неi, потiм на Гелiодора.

– Рапорт – це чудово. Але я хотiв би почути вiд вас про все стисло.

Префект Преторiю знизав плечима з виглядом людини, яка не несе вiдповiдальностi за безголовiсть оточуючих.

– Коротко кажучи, завдання не виконано.

– Це прикро, друже Префект.

– Цiлковито з вами згоден.

Марк Светонiй зiтхнув. Вiн i справдi покладав великi надii на цю операцiю. Саме тому вiдрядив керувати нею командуючого Преторiанською Гвардiею особисто. Судячи з усього, не допомiг навiть такий вiдчайду