По той бiк раю

Френсис Скотт Кэй Фицджеральд

Френсiс Скотт Фiцджеральд (1896–1940) – видатний американський письменник, автор багатьох романiв та оповiдань про поколiння «епохи джазу». У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його книжки «Нiч лагiдна» та «Великий Гетсбi».

Роман «По той бiк раю» був опублiкований 1920 року, i молодий письменник одразу ж став знаменитим. У цьому творi висловлено емоцiйний досвiд цiлого поколiння юних американцiв, якi прийшли в свiт пiсля Першоi свiтовоi вiйни i, ставши дорослими, усвiдомили, що «всi боги вмерли, всi вiйни вiдгримiли, будь-яка вiра пiдiрвана».

Еморi Блейн мае гарну зовнiшнiсть, чудову освiту, багатство. Вiн завжди жив у свое задоволення й отримував усе, чого бажав. Однак смерть товариша, розорення сiм’i, неможливiсть через бiднiсть одружитися з коханою дiвчиною цiлком змiнюють його характер. Чи знайде Еморi свое мiсце пiд сонцем пiсля випробувань, якi випали на його долю?… Історiя зайвоi людини по-американськи. Роман про дорослiшання… Про особистiсть… Про трагедiю «втраченого поколiння»…

Френсiс Скотт Фiцджеральд

По той бiк раю

Присвячуеться СІГУРНІ ФЕЙ

* * *

…По той бiк раю…

Мудрiсть – невелика втiха.

    Руперт Брук

Досвiдом люди називають своi помилки.

    Оскар Вайлд

Книга перша

Романтичний егоiст

Роздiл 1

Еморi, син Беатрiс

Еморi Блейн успадкував вiд матерi кожну рису, окрiм тих кiлькох невловимих, що робили його вартим чогось. Його батько, чоловiк безликий та мовчазний, залюблений у Байрона, iз звичкою задрiмати над «Британською енциклопедiею», розбагатiв у тридцять рокiв пiсля смертi двох старших братiв, успiшних чиказьких бiржових брокерiв, та, натхненний першим спалахом вiдчуття, що весь свiт належить йому, поiхав у Бар-Гарбор, де познайомивсь iз Беатрiс О’Хара. Як наслiдок, Стiвен Блейн передав своему потомству свiй зрiст – трошки нижче шести футiв – та свою схильнiсть вагатись у ключових моментах, i цi двi головнi ознаки сповна проявились у його синовi, Еморi. Довгий час вiн скнiв десь на задвiрках сiмейного життя, – сором’язлива постать iз обличчям, напiвприкритим тьмяним м’яким волоссям, заклопотаний «турботами» про свою дружину, знесилений думкою, що вiн не розумiе i не в змозi зрозумiти ii.

А ось Беатрiс Блейн, оце була жiнка! Раннi свiтлини, зробленi в батькiвському маетку у Лейк-Дженева, Вiсконсiн, чи в Римi, в монастирi Святого Серця (освiтня примха, котра в роки ii молодостi була доступна лише донькам дуже заможних батькiв), виказували витончену делiкатнiсть ii рис, неперевершену досконалiсть та простоту ii вбрання. Вона отримала блискучу освiту: ii юнiсть протiкала у величi Ренесансу, вона була втаемничена в останнi чутки старовинних римських родин, ii iм’я, як казково багатоi молодоi американки, знали кардинал Вiтторi i королева Маргарита та iншi, менш очевиднi знаменитостi, про яких могли чути лише особи з певним рiвнем культури. В Англii вона навчилась вiддавати перевагу вiскi з содовою перед вином, а ii свiтська балачка стала бiльш розмаiтою та зухвалiшою протягом зими, проведеноi у Вiднi. Загалом, Беатрiс О’Хара отримала освiту (яка навряд чи зараз можлива), що вимiрюеться кiлькiстю подiй та людей, на котрих можна споглядати iз презирством чи котрими можна зачаровуватись; культуру, багату на всi мистецтва i традицii i водночас позбавлену усiляких iдей, – це були останнi днi того часу, коли великий садiвничий зрiзав усi невдалi троянди, щоб вивести один iдеальний бутон.

Десь у мiжчассi вона повернулась в Америку, познайомилась зi Стiвеном Блейном та й одружилася з ним – чи то через втому, чи через нудьгу. Протягом докучливого мiжсезоння вона носила свою едину дитину та привела ii на свiт весняного дня дев’яносто шостого року.

Вже у п’ять рокiв Еморi був для неi пречудовим компаньйоном. У нього було золотисто-каштанове волосся, виразнi великi очi, до яких вiн iз часом мав дорости, гнучкий розум, багата уява та смак до одягу. Вiд чотирьох до десяти рокiв вони з матiр’ю об’iздили всю краiну в приватному вагон-салонi ii батька – вiд Коронадо (там його матерi було так нудно, що у неi стався нервовий зрив у фешенебельному готелi) аж до Мехi