Незвичайнi пригоди горобчика Чирiка

Володимир Кривенко

Незвичайнi захоплюючi пригоди маленького горобчика Чирiка та його друзiв не залишать байдужими як маленьких читачiв, так i iх батькiв.

Володимир Кривенко

Незвичайнi пригоди горобчика Чирiка

Частина перша

Народження

Якось навеснi, в одному густому-прегустому лiсi в теплому-претеплому гнiздечку народився малесенький горобчик. Вiн вилiз з тiсноi шкаралупи, подивився широко розплющеними очима на навколишнiй свiт, на тата з мамою i дзвiнко сказав:

– Чирiк!

– Ой! Це вiн привiтався з нами, зрадiла мама-горобчиха Чирка.

– Яке чемне гороб'ятко! Погодився тато-горобець Чир. А давай так i назвемо його, як вiн сам сказав – Чирiк. Але ж, ти подивись, яке чудо! У всiх горобцiв дiточки на свiт з'являються з заплющеними очима i пищать, а не чирiкають! А цей, ще в шкаралупi обiгнав своiх ровесникiв в розвитку! Що ж воно далi буде?

– Подивимось, – сказала мама Чирка. – Головне, хай росте здоровим i розумним!

Дядько Михайло

Так i став молоденький горобчик Чирiком, Тато з мамою дуже пiклувались за синочка. Дiдусь, старий мудрий Чик з бабусею Чикинею теж, раз у раз, приносили онучку щось смачненьке i Чирiк швидко змiцнiв i навчивсь лiтати. Тепер Чирiк вiльно пурхав по лiсу, а оскiльки вiн був чемним i допитливим горобчиком, у нього з'явились першi друзi. А найпершим став, як не дивно, ведмiдь дядько Михайло, барлiг якого знаходився пiд корiннями вивороченоi буревiем сосни, якраз пiд гнiздечком Чирiка. А сталось це так: бавився якось Чирiк з друзями-однолiтками в заростях дикоi малини, коли почув сопiння, бурмотiння i голоснi зойки.

– Що сталося, хто там так стогне? Не бiйся, засмiялись друзi-горобчики, це твiй сусiд Михайло. Вiн ласував малиною i наколовся на голки акацii. От i стогне. Летiмо, посмiемось з нього! Горобцi полетiли до дядька Михайла, розсiлись на гiлках акацii i стали насмiхатись з ведмедя.

– Такий великий i такий дурний! Ми, от, сидимо в гiлках i не наколюемося, на голки, бо ми розумнi, а ти дядько Михайле, дурний, дурний, дурний!!!

– Як вам не соромно, – розгнiвався Чирiк, – йому ж боляче, а ви смiетесь!

Пiдлетiв Чирiк ближче i побачив, що в спинi дядька Михайла стирчить здоровенна голка акацii, а дядько Михайло нiяк не може дiстати ii своiми лапами. Сiв Чирiк на спину дядька Михайла, схопив дзьобиком колючку, потяг щосили i вирвав ii з ведмежоi спини. Заревiв вiд рiзкого болю дядько Михайло, озирнувся i побачив Чирiка з закривавленою колючкою в дзьобику.

– Ти що оце виробляеш жовторотику? Нащо мене голками штрикаеш?

– Пробачте дядьку Михайле, я не штрикаю, навпаки, я витяг цю колючку з вашоi спини, бо вам дуже боляче було!

– А й справдi, – промовив дядько Михайло, поводячи могутнiми плечима, – бiль став вщухати i зараз вже майже не болить. А ти хто такий? Чи не той горобчик, що нещодавно народився в гнiздечку над моiм барлогом?

– Так, це я, дядьку Михайле, – сказав Чирiк, – вибачте, що я зробив вам боляче, це вiд невмiння, бо ще нiколи нi з кого голок не витягав…

– Пусте, – сказав дядько Михайло, – ти мене вилiкував, а за це я пропоную тобi свою дружбу. Якщо хтось образить тебе, або, якщо, виникнуть якiсь проблеми, – кажи менi, розберемося! Поможу, чим зможу, бо ми ж тепер друзi!

Отак потоваришував маленький горобчик Чирiк з великим рудим ведмедем дядьком Михайлом.

Їжачок Колючка

За кiлька днiв трапилась ще одна пригода. Сидiв собi Чирiк на гiллячцi, вiдпочивав, бо лiтав далеко-далеко, аж до лiсового озера i втомився. Сидить Чирiк i спостерiгае; вилiз погрiтися зi своеi холодноi нiрки iжачок Колючка, лiг на спинку, пiдставив черевце сонечку i задрiмав. В кущах щось зашелестiло. Бачить Чирiк, повзе по зеленiй травi до iжачка Рудий Лис, от-от стрибне i вхопить сплячого iжачка за беззахисний живiт. Впав тодi Чирiк, як той камiнець, на iжачка буцнув його обома нiжками в м'який сiрий живiт i миттю злетiв вгору. Їжачок, з несподiванки, скрутився клубочком, а Лис, що вже не змiг спинити свого стрибка, лише подряпав iжаковими голками свою морду. Затявкав з болю Лис i чкурнув в кущi. Довго б лежав, скрутившись в колючу кулю Їжачок, але Чирiк, впевнившись