Альбiнос, або Ідеальний текст

Сергiй Мисько

Молодий парубок Славко на роздорiжжi вже дорослого життя поволi i мимоволi стае справжнiм чоловiком. Хлопець народився альбiносом, а точнiше – негроiдом-альбiносом. Виховувався у нерiдних батькiв, а справжнiх нiколи не бачив. Герой несподiвано викривае у собi прихований талант митця. Почалося творче життя з брехнi, але згодом вiн дiйсно набув майже феноменальних здiбностей складати до купи слова i навiть бiльше – йому спало на думку створити iдеальний текст. Опiсля закiнчення медколеджу, перед строковою службою, Славка направили на роботу до сiльськоi амбулаторii. Там на нього чекатимуть дивнi, а подекуди i мiстичнi пригоди. Насамкiнець вiн дiзнаеться вiд батька коханоi дiвчини про своiх справжнiх батькiв, де вони i хто. Перед юнаком – велике й незвiдане життя, сповнене надiй i сподiвань.

Сергiй Мисько

Альбiнос, або Ідеальний текст

Будь-який збiг з реальними подiями, людьми, населеними пунктами, тошо… майже Випадковий!

Пролог

«Чому б не впровадити подiбнi заходи для всiх професiй? Наприклад: клятва журналiста чи клятва педагога? Не завадило б додати трiшки екстриму. Наприклад: з ритуальними танцями навколо церемонiального багаття аби вшанувати свое вельмишановне, професiональне я. Унiкальний, резервний варiант. Взагалi, текст даноi клятви застарiв i настiльки не iдеальний… Так i кортить змiнити, додати або взагалi переписати.

А в тiм, не тiльки професiй. Нащо плодити латентних зрадникiв? Є безлiч претензiй. Якщо так пiде й надалi, то потрiбна клятва для закоханих. Не тiльки шлюбнi обiцянки. Бо для деяких любов перетворилася на справжнього ворога. Серед цих деяких i я. Тобто, не зайва клятва бути ворогом для свого ворога. Точно. Отже. Конче необхiдна загальна клятвенна повиннiсть. В кiнцi-кiнцiв, клятва громадянина чи просто людини. Унiверсальна, в якiй означено всi аспекти. Нi, не людини розумноi. Це тупо. Нудно бути якоюсь там людиною розумною. Буцiмто ми й досi маемо сумнiв на привiд своiх можливостей. Хоча. Ну тодi вже просто: людини. На крайняк», – Славко Тарiлка тасував схвильованi думки, добряче скуйовдженi епохальним торжеством.

Вiн та ще деякi неофiти, iз числа випускникiв, попри обiцяну напередоднi директору коледжу достойну поведiнку, заради пiдтримки протокольного регламенту заходу, лишень на загал зухвало мiмiкрували урочистiсть: емоцiйно, але беззвучно вiдкривали роти, демонструючи еднання з основною масою, що повторювала текст клятви…

Традицiйно й покiрно виконувався сумнiвний ритуал, як дань обраного шляху. Хоча ця формальнiсть з часом зовсiм втрачае первозданний смисл. Так звана клятва Гiппократа прозвучала нерiвномiрним вiдлунням гомону натовпу випускникiв медичного коледжу. Мало хто з присутнiх достеменно розумiв iстинний смисл повторюваного тексту.

Глава перша. Чики-брики або бринь-бринь

Роздiл 1. Буйства

Того року весна прийшла напрочуд рано, щоправда й без помпезних урочистостей i претензiйних заяв на панування. Календарна зима ще не пережувала кiлька холодних днiв, а наразi iй вже прозоро натякнули аби вона безапеляцiйно поступилася. ii наступниця, нiби навмисне уникаючи особливих церемонiй, планомiрно прибирала прояви крижаноi вакханалii.

«Якщо не бажаеш бачити в цих змiнах особливого змiсту, то це твоi проблеми», – скажуть невиправнi романтики i тонкi душевнi натури з поетичним пiдтекстом. Вiднедавна до цiеi когорти намагався не бути причетним i Славко Тарiлка.

На цьому сакраментальному зламi пiр року, Славко закiнчив фельдшерське вiддiлення медичного коледжу в складi спецiальноi групи вiйськового призначення. Перспективи вимальовувалися доволi прозорi. На горизонтi майорiли зелено-сiрi барви слiв, написаних долею, чiткими й рiвними лiтерами: «Весiннiй призов». Славко Тарiлка цiлком i повнiстю усвiдомлював важливiсть вiйськовоi служби, тому ця перспектива не була для нього тягарем чи примусовою повиннiстю. Справжнiй чоловiк мае бути воiном в разi потреби…

Диплом «на руках». Випускник Тарiлка жваво обговорював, тепер вже з бувшими, одногрупниками план дiй на сьогоднiшнiй вечiр i водночас прикидав своi автономнi варiанти буремноi ночi.

При