Легенда про Сокола

Володимир Горбань

Вiн – киiвський князь, що живе в серединi IX столiття. Вона – киiвська журналiстка з наших часiв. Але вони дивним чином зустрiчаються на березi рiчки Рось. Рарог в перекладi з мови предкiв означае сокiл. І князь такий же смiливий, стрiмкий та вмiлий воiн, невразливий для ворогiв. Оксана, киiвська красуня, закохуеться в нього, виходить замiж та стае княгинею. У Рарога i Оксани народжуються два сини. Перший – Олег – стане тим самим князем, якого називатимуть Вiщим. А його рiдний брат потрапить до наших часiв.

Володимир Горбань

Легенда про Сокола

Глава 1

В ii елегантнiй червонiй сумочцi заграла усiм вiдома та улюблена багатьма французька пiсня «Бабине лiто» у виконаннi Джо Дассена. Оксана зупинилася, витягнула мобiльний телефон, увiмкнула його та, притиснувши до вуха, знов продовжила рух:

– Алло, Дмитре Іллiчу!.. Я зараз знаходжуся на Хрещатику у пiдземному переходi.. так, я ближче до вечора обов’язково з’явлюся у редакцii…так, звичайно, я пам’ятаю…так, обов’язково усе зроблю. Не хвилюйтеся, Дмитре Іллiчу… Гаразд, усього вам доброго, до зв’язку.

Оксана Сущенко, висока, струнка сiроока бiлявка двадцяти дев’яти рокiв вiд народження другий рiк працювала в одному з дуже вiдомих украiнських журналiв, де писала в основному статтi та iнтерв’ю з представниками богеми на гламурнi теми, якi стали досить популярними серед молодi та студентiв. Але, така журналiстика iй вже чимало набридла…

Знову задзвонив телефон.

– Алло, Наталко! Так, я вже пiдходжу…я вже зовсiм близько. Вже у пiдземному переходi на Хрещатику. Що?! Ну, ти даеш!.. Звичайно, почекаю… Добре, не метушися… добре….Я тебе теж… цьом, цьом…

Наталка Кравченко – однокласниця та колишня сусiдка по будинку. А ще вона – подруга днiв суворих, а також спiврозмовниця, радниця, спiвтрапезниця та iнодi жилетка для дуже мокрих та гiрких дiвочих слiз…

Люди туди-сюди хапливо рухалися у пiдземному переходi. Вони поспiшали. Вони завжди кудись поспiшають. Вони мимоволi штурхаються, самi ухиляються вiд штовхань, при цьому мовчать або беззлобно лаються. Але завжди швидко, напорливо, метушливо…

Знову телефонний дзвiнок.

– Алло! – Оксана дуже не хотiла цiеi розмови. – Так, Альберт!.. Яка тобi рiзниця?!. У пiдземному переходi, на Хрещатику! У тебе щось трапилось?!. Знаеш, менi вже набридли оцi твоi слинявi розмови! Зроби щось корисне!.. Все, в мене немае часу! Я поспiшаю, розумiеш мене? Буду пiзно… не нервуй мене! Потiм про це поговоримо!

Оксана вiдключила телефон.

Альберт Красовський – це ii чоловiк. Високий, стрункий тридцятирiчний iнтелiгентний брюнет iз заможнiй родини, випускник Інституту мiжнародних вiдносин. Оксана вийшла на нього замiж три роки тому. Мамина подруга наполегливо радила. Та i вiк вже пiджимав. Альберт красиво залицявся. Дарував квiти, коштовнi подарунки, катав на «Мерседесi», водив у найкращi ресторани. Чого ще, здавалось би, потрiбно красивiй дiвчинi для красивого життя? Шлюб? Ну, щасно вийшла замiж…а через рiк заскиглила вiд нудотного сiмейного життя… потiм i зовсiм збiгла на роботу. Альберт виявився холодним, нудним та чужим… як зварювальний апарат…

Оксана вийшла з пiдземного переходу i не поспiшаючи попрямувала до кав’ярнi, де вони з Наталкою домовилися зустрiтися, перекусити, випити кави та побалакати. Наталка затримувалася. В неi купа власних серцевих проблем. Їй потрiбно термiново обирати: Ігор чи Богдан. У Ігоря бiзнес, у Богдана серйозний кар’ерний зрiст. Наталцi вони обидва не подобаються, але iй час вже насправдi удруге замiж… А хочеться веселого, легкого у вiдношеннях, надiйного. У Наталки дитина чотирьох рокiв, син. Володька вiд Володьки, першого чоловiка…

Оксана увiйшла в кав’ярню, по крутим та вузьким сходам, спираючись рукою на бильця, пiднялася на другий поверх, де в маленькому та затишному залi розташовувалось декiлька столикiв. Грала тиха заспокiйлива музика. Вiдвiдувачiв було небагато. Оксана вибрала крайнiй столик бiля вiкна. Кiнець вересня, день вже хилився до вечора, i якийсь незрозумiлий сум украй переповняв душу…

До ii столика пiдiйшов високий симпатичний хлоп – офiцiант у фiолетовому форменому п