Пляшка в пляшцi

Сергiй Мисько

Розширення свiдомостi… Рiзноманiтнi адаптацii до особистого свiтосприйняття. Людина волiе знати бiльше, нiж бачить, чуе, вiдчувае. Чи можливо це? Головний герой роману спробував позбутися зайвого за допомогою непотрiбного, аби здобути нове й незвiдане…

Сергiй Мисько

Пляшка в пляшцi

Роман

Додаток № 0

Пахло iншим… Не iдентичним, затишним кишлом. Наснага змiнилася. Не змiг порозумiтися з теперiшнiм iншим. Просто зник на той вiдрiзок часу i не вiдновився нинi на усi сто можливих…

Тепер знову бажав нового, ще не улюбленого.

Знайомий сморiд вже був вiдсутнiй. Це його спантеличило. Вкрай нахабно заважало зосередитись на важливiшому… Заради нього й повернувся (заради важливiшого). Не лише для закиду собi, опiсля ротацiй поневiрянь i намiрiв. Єдина невтiшна вада, про яку майже забув. З надiею на старе. Нiбито воно поверне йому ще не зовсiм втрачене… Тому, знудившись тямущим iнiцiативним життям, всеодно спробуе знехтувати поточним надбанням. І, як колись, алкогольна ядуха наполегливо глушитиме його неприборкану свiдомiсть моторошними спробами пiдкорення чи то пак лiквiдацii.

Скляний с такан, пляшка, кришечка, стiл, i Вiн… (див. додаток № 0)

(див. додаток № 1)

Вiн нарештi з’ясував нащо напередоднi вiзиту купив пляшку горiлки i позичив, сам у себе, скляний стакан-гранчак з прозорим натяком естетичного, неперевершеного реалiзму. Достеменно згадав попереднi мотиви вiзиту.

Треба було бути схожим на тих галасливих, не сконцентрованих покидькiв, щоб зовсiм вимикатися з життя (див. Дод. № 19). Став посеред кiмнати бiля дерев’яного столу та все ще ганебно зволiкав, з надiею змiнити намiри: зацепенiв. Недовго. Впродовж кiлькох хвилин. Здоровий, невикорастаний оптимiзм гультiпаки перемiг.

Крiм столу i його самого в кiмнатi бiльше нiкого й нiчого не було (див. дод. № 3). Поставив стакан на стiл. Стiл потвора iз потвор, виготовлений з деревини. Натруальний, високоякiсний i свiжий на той час матерiал: деревина багаторiчноi акацii. Потвора тримався рiвноваги на чотирьох нiжках… Виготовлений ним самим, рокiв 10 тому i пристосований для альтернативних iнтерьерних пiкнiкiв (див. Дод. № 6).

Посудину для вживання безпосередньо й переважно горiлки було поставлено ним не правильно. Якщо не сказати бiльше: напiвприкольно та дещо харизматично. Вiн, з непритаманним йому емоцiйним сплеском, замахнувся i щосили припечатав до поверхнi столу, як ознаку невiдворотностi процесу вживання рiдини для сп’янiння. Дивом стакан продовжив триматися попередньоi форми, а не розлетiся дрiбними скалочками. Задоволено потер долонi.

Але в такому положенi в нього неможливо наливати! Дно було вверху, тобто зверху верху. А верх, з отвором для наливу i пиття внизу, на мiсцi низу.

Вiдразу знайшов вихiд з цiеi епередбачуваноi ситуацii. Перевернув його догори псевдо-дном. Тепер вже обережно поставив правильно. Як цього й передбачае ситуацiя. У звичайний спосiб: дном до низу. Так, щоб дно стакану безперестанку торкалося, водночас всiею своею площею поверхнi, поверхнi столу. На цьому вiн зупинився, на декiлька секунд. Пересвiдчився на всi сто. Лишень тепер впевнено витягнув з правоi верхньоi кишенi, своiх же штанiв, пляшку з прозорим, на перший погляд, напоем. Мабуть так i виглядае алкогольна синкопа, бо вiн навiть видав кiлька звукiв ротовим отвором на кшталт улюбленоi мелодii. Типу: «будьмо, будьмо, будьмо…»

Чомусь це зробив лiвою рукою, хоча подiбне було не досить зручно в даному випадку. Можливо глибоко в пiдсвiдомостi вiн був ще й шульгою. Пляшка еластично опинилася в лiвiй долонi, досить впевнено затиснута. Незадоволений концентрацiею уваги, все ж без зайвих клопотiв перемiстив ii до правивцi. Залишок занедбаноi iдеоми догматизму примусив це зробити без варiантiв вибору. Так вiн впевненiше утримував i мiг вправнiше налити, не розливаючи даремно дорогоцiннi мiлiлiтри на дерев’яний стiл. Не фарбований i ним змайстрований, на якому фактура дерева вже була ледь помiтною крiзь багаторiчний, товстий шар темного, заяложеного бруду. (Див. дод. № 4).

Вправно притулив горлушко