Двороге ковадло

Сергiй Мисько

Невизнаний генiй зневiрився опiсля невдалих спроб використання свого винаходу – камери квантового вiдлуння для подорожей в iншi вимiри. Але випадкова зустрiч несподiвано й кардинально змiнюе життя героя, а експеримент завершуеться вдало. Може, загадкове знайомство невипадкове, а майбутне винаходу примарне?

Сергiй Мисько

Двороге ковадло

Роман

Роздiл 1. Дурощi

Все почалося зi звичайних дурощiв.

Вiднедавна, щоранку, о пiв на шосту, Валерiй Васильович Самодостатнiй виходив абсолютно голим на дах будинку за номером двадцять п’ять, що по вулицi Хрещатик, в якому й проживав, аби отримати заряд бадьоростi перед трудовим буднем.

Не став винятком i його черговий день народження. Свое тридцятилiття вiн зустрiв фiзичними вправами, ускладненими особливим видом дихальноi гiмнастики, на висотi, як вiн полюбляв жартувати: фантомного, п’ятнадцятого поверху. Дiйсно, такий моцiон, якого вiн дотримувався останнi пiвроку, додавав енергii та змiцнював дух для продуктивноi життедiяльностi.

Попри небезпеку, звiдси вiдкривалися мальовничi краевиди. Пряма лiнiя вулицi Богдана Хмельницького щоранку нiби вказувала Самодостатньому напрямок привального руху до своеi мети. Там, у вранiшньому туманi, мае бути, i е (вiн точно знае), поки що невiдома, навiть йому самому формула змiсту нового життя. Вiн був переконаний на всi сто вiдсоткiв. Особливо опiсля виконання комплексу вправ.

Свого часу, зведенню п’ятнадцятого поверху, завадили комунiкацii метрополiтену. Вентиляцiйна шахта виходила на поверхню якраз на мiсцi зведення споруди. Тому архiтекторам довелося вносити вiдповiднi корективи до плану будiвництва аби зберегти ефективнiсть вентиляцiйноi шахти. Якраз на висотi п’ятнадцятого доцiльнiсть комунiкацii зникала, тому згаданий поверх було лишень означено баштою з пiком.

* * *

Зазвичай, пiд кiнець руханки, випроставши руки назустрiч сонцю, Самодостатнiй голосно, тричi, вигукував перше, що спадало на думку.

Цього понедiлкового ранку на своi уродини вiн не на жарт збадьорився. Тому з особливим натхненням загорланив свое прiзвище, немов це був перший крик, щойно Валерко з’явився на бiлий свiт. Так гучно, що навiть сам ледь не оглух.

– Самодостатнiй! Самодостатнiй! Самодостатнiй!

Зазвичай його вух торкалося вже знайоме вiдлуння. Сьогоднi у вiдповiдь – анiчичирк. Справа в тому що пiдсиленню ефекту вiдлуння сприяла вентиляцiйна шахта. Але цього ранку проводилися ремонтнi роботи, про що свiдчило оголошення при входi. Тому очiкуваного результату не вiдбулося. Проте адепт специфiчного оздоровчого комплексу не звернув належноi уваги на попередження. Валерiй Васильович набрав повнi-повнiсiнькi легенi повiтря i вiдчайдушно повторив спробу.

– Самодостатнiй!!! Самодостатнiй!!! Самодостатнiй!!!

– Ій!!! Ой!!! Ай!!! Ей!!! Уй!!! – услiд за вигуками, довкола рознеслося досить дивне, неспецифiчне повторювання останнього складу його прiзвища. Зовсiм iнша iнтонацiя i дiапазон. Йому здалося, що йому вторить багатотисячний хор.

Ошелешив себе думкою: «Ого-го! Пролонгований ефект внутрiшнього вiдлуння. Квантове вiдлуння прямоi дii! Прямоi… В чистому виглядi. Якщо я не помиляюся… Щойно я розмножив свiй голос. І себе… Скорiше себе, а потiм вже все iнше. Я щойно волав багатотисячним хором собi подiбних. Моi копii… Всi одночасно… Але яким чином? Можливо я на деякий час став аж занадто енергоемним. І надлишок енергii спровокував супер можливостi?»

Вiн роззирнувся довкола аби впевнитися чи немае ще когось поряд. Нiкого. Пошепки промовив свое прiзвище.

– Самодостатнiй…

Звуки, ледь чутнi навiть йому самому, переросли у гучне, але вже зовсiм iнше перефразування.

– Юй!!! Їй!!! Єй!!!

Ця обставина досить суттево вплинула на Васильовича. Перебуваючи в станi легкоi контузii, вiн почав сприймати на слух аж занадто дивне вiдлуння свого голосу. Нiби це воно спровокувало парадоксальними вiбрацiями вiдкрити портал у iнший вимiр без попереднього пiдбору варiантiв ключiв…

Паралельно зi звуками останнiх складiв його прiзвища, Самодостатнiй почув дуже нiжнi й улесливi слова, народженi жiночим ротиком:

– Вiтаю1 Вiтаю з днем ангела. Уродини урочист