Їi

Сергiй Мисько

Летаргiчна кома внаслiдок збiгу дивних обставин… Маленька дiвчинка Іра не прокинулася вранцi першого вересня – вона розпочала дивну подорож теренами незвiданих свiтiв у пошуках виходу з лабiринту безжальноi летаргii. Завдяки допомозi таемничоi Пачамачi, Іринцi вдалося подолати непереборний страх i прокинутися…. Дiвчинка виросла… Тепер вона лiкар-науковець.

Сергiй Мисько

Їi…

Роман

Глава 1. Їi

Їi ракетка на одному колiщатках

– Доню, прокидайся, – будив Їi лагiдний голос матусi Фанi.

Малеча солодко спить у казковому полонi своiх снiв. Насправдi ж дiвчинку звуть Ірою, а Їi – ii нове iм’я.

Хто мае можливiсть таке почути, то почув би, як гамiрно бувае в цiй кiмнатi нiчноi пори. Іринi сни, заповзято сперечалися з мрiями. Сни доводили мрiям, що iх час почнеться вранцi, коли малеча прокинеться i зiйде сонце. Мрii впевнено торували собi шлях, iнодi успiшно, мiмiкруючи пiд яскравi сновидiння. Таким чином вони все ж мали можливiсть заповнювати собою казку по якiй подорожувала маленька дiвчинка Їi.

В свою чергу сни наполегливо перемовлялися i мiж собою. Який мае наснитися першим? Деякi змовлялися по двое, а то й по трое, намагаючись хитрощами позачергово потрапити до казки.

Даремно, поза чергою жоден з них не починав своi дива. Отака неймовiрна круговерть. Могло скластися враження, що хтось дуже поважний навмисне шикуе iх у чiткiй вiдповiдностi, за своiм вподобанням. Секрет послiдовностi знае тiльки вiн – отой, недосяжний Хтось.

– Доню, прокидайся, – вдруге пролунали чарiвнi слова.

Сон ще не вiдпускав малу бранку зi своiх липких обiймiв. Чекав, коли матуся втрете скаже: «Доню, прокидайся». Щоправда, Іру iнодi будив тато, але не так часто, як мама.

Цi чарiвнi слова, сказанi на вушко, майже шепотом, могли розбудити весь всесвiт. Хоча спочатку його треба комусь приспати аби той мiцно заснув. А вже потiм, без вагань, мiг прокинутися вiд цих слiв i знову вiдродити нове життя. Та вiн ще не спить…

Кiмната, де нинi жила дiвчинка Іра, наповнилася сонячними промiнчиками. Вони обережно торкалися обличчя малоi, нiби остерiгалися передчасно ii розбудити.

Першого вересня в перший клас. Книжки, зошити, олiвцi, глобус, карта, лiнiйка поки що вiдпочивали. Цi архаiчнi шкiльнi атрибути, привезенi iз далекоi краiни, подарував iй тато на день народження. На новенькому, рожевому в зелену цятку ноутбуцi, спала подружка Їi – лялька Шуша.

До речi, цю iграшку вони зробили разом з татком i мамою, використавши целофановi пакети вiд подарункiв. Всередину, на прохання малоi, мама напхала сухого горiхового листя. Цього добра було вдосталь. Пiд вiкно рiс велетень-горiх. Чарiвне створiння, голосно шурхотiло, щойно до нього торкалися. За це вона отримала iм’я Шуша.

Цi музейнi експонати мали особливий вплив на життя Їi, бо в школах такого вже давно нема, а сучаснi iграшки мали iнший вмiст i змiст. До речi, iх вiднедавна, щовечора, Їi теж вкладае спати, а вранцi вони прокидаються разом з нею, опiсля того, як iх всiх розбудять, тричi повторенi чарiвнi слова. Ось так, як тепер:

– Доню, прокидайся.

У вiдповiдь Їi посмiхнулася, але очей не вiдкривала:

– Доброго ранку, матусю. А якими будуть казки в майбутньому?

– Доброго ранку. Отакоi. Я не знаю. Спробуй сама вигадати свою казку майбутнього.

– Вигадую… – Це було звичним для малоi, щойно прокинувшись, не вiдкриваючи очей, задавати дивнi запитання.

Мама Фаня вже звикла до цих дивацтв, тому не барилася жартома на них вiдповiдати.

Дiвчинка солодко потягнулася, але очей ще й досi не вiдкривала. Їi завжди вiдкривала очi тiльки опiсля того, як вiдкине ковдру i встане з лiжка.

Хоча останнiм часом чарiвна красуня, попри свiй вiк, намагалася бути аж занадто дисциплiнованою, бо скоро до школи. А туди ж бо йдуть не тiльки заради знань. Там навчають бути дорослими i самостiйними. А вона, як i всi дiти, поспiшала вирости.

Мама поцiлувала Їi в щiчку. Вона так завжди робить, пiсля того, як ii донечка вставала з лiжка i вiдкривала очi. Мамин нiжний голос, розвiював залишки сну, змiшаних з вранiшнiми лiнощами:

–