Черешнi з коньяком

Нiка Нiкалео

Журналiстка Олена неочiкувано для себе опинилася у складнiй ситуацii. У неi руйнуеться сiм’я, i, здаеться, шлях до особистого щастя закрито. Це змушуе робити непростий вибiр: боротися або шукати всьому замiну. Олена намагаеться вiдволiкти себе вiд проблем i вiд свого чоловiка. Шукаючи втiхи в однокласника, вона приймае запаморочливе запрошення i вирушае до Рима. Це помилка чи крок у нове життя? Шлях до мрii чи слiдування за спокусою i грiхом? Свобода чи новi кайдани? А може, шанс повернути собi щастя?…

Нiка Нiкалео

Черешнi з коньяком

© Хiдченко В. О., 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017

З любов‘ю до життя

Кожна людина для мене як окремий всесвiт, у якому дiють своi закони iснування, критерii краси, мiрило правди, принципи добра та зла. Цей всесвiт лише трохи схожий на iнший, вiн живе за тими самими фiзичними законами. Але коли цi свiти раптом зiштовхуються, то вiдбуваеться певна змiна всерединi них, трансформацiя усiх iхнiх законiв, хоча б на певний час, навiть найкоротший. Інодi, щоправда, бувае сутичка, схожа на нуклеарний вибух, що все змiтае вщент, до попелу.

І тому страшенно цiкаво спостерiгати за людьми. Цi iстоти стають для мене прибульцями з власноi планети, яких приемно аналiзувати i розкривати. Звiсно, за параметрами свого свiту, адже я теж – прибулець. Тiльки в цiй ситуацii важливо не зайти на орбiту iснування того iншого всесвiту, аби нiчим не порушити законiв його побутування. Аби вiдсканувати його у його ж звичних умовах – природних, як правильно зауважили б менi зараз бiологи.

Інтернет у цьому аспектi стае важливою допомiжною ланкою, щоб показати суб’ект. Там е все про нас i навiть бiльше, нiж ми хотiли б. Соцiальнi мережi стiйко увiйшли в наше життя, i часто-густо ми навiть не помiчаемо, як вони починають ставати нашим реальним життям, бо ми годинами сидимо у тих «мордокнижках», «пташках» i якихось «грамах»… Чому ж ми так залазимо в цю псевдореальну царину?! Вiдповiдь е надзвичайно простою, як i все генiальне. У вiртуальному свiтi все iдеально: ми завжди щасливi, усмiхненi, мудрi й авторитетнi, нам завжди е чим i перед ким похизуватися, отримати купу схвальних «лайкiв», а недоброзичливцiв i нахаб миттю можемо стерти з лиця «своеi землi» одним натисканням курсора на монiторi. Там ми – володарi свого щасливого життя, ми – боги на своiй планетосторiнцi. Оманлива дiйснiсть, яку i знищити назавжди можна одним натисканням пальця.

Отак непомiтно змiнилася наша реальнiсть. І не тiльки в нових технологiях справа. Але й у тому, що перш за все змiнилися ми самi. Бо бiльше не потребуемо довгих розмов i читання повiльного, романтичного наративу, не прагнемо усамiтнення у своiх роздумах i мiркуваннях. Ми втратили вiдчуття довершеностi життя, його глибини i свiтла, ми просто збайдужiли в гонитвi за якимсь iрреальним для бiльшостi успiхом, постiйним прагненням адреналiну, накопиченням насправдi зайвих речей, якi нам заповзято нав’язуе реклама. У нашому суспiльствi виявився кожен сам на сам, кожен сам за себе, без вiдчуття мiцного плеча i такоi покiрно-залежноi нiжностi минулого. Усе змiшалося, усе змiнилося в сучасному свiтi.

Вiд цього менi дуже сумно, i перспективи такого суспiльства, навiть цивiлiзацii, теж вiдповiднi. Не хочеться здатися фаталiсткою, але схоже, що ми вже пройшли ту точку неповернення, коли була можливiсть усе змiнити на краще, повернути хiд iсторii в iнше русло. Цивiлiзацii гинуть, цивiлiзацii народжуються. Нам достеменно не вiдомо чому, до прикладу, зникли майя, iнки, якщо дивитися ще глибше i вiрити давнiм iсторикам, як-от Платону, то чому i куди зникла цивiлiзацiя атлантiв нам тим паче не вiдомо. Але ж причина таки е! Завжди кiнцевi передуе якась дiя або бездiяльнiсть. Зрозумiло, що байдужа i знавiснiла, хижа i кровожерлива сьогоднiшня цивiлiзацiя теж в умовах часу «Ч». Тваринне обличчя людськоi культури вийшло на перший план. Ми програли найбiльшу битву, вiйну iнтелекту й грубоi сили. Зникае iнте