Карби i скарби. Посвiт карпатського свiту

Мирослав Іванович Дочинець

«Наш свiт – Карпати – не гори. Це держава, ба’ бiльше – материк без границь простору i часу. Материзна, що спородила слов’янство й пiдготувала Русь до хреста i Христа. Дiдизна бiблiйних пастухiв, якi понесли у свiти наше Слово, нашу правду, наш Дух. Колиска живноi Природи, яка едино владна творити нову природу сущого.

Дивний, заповiданий, зачарований свiт пiд небесним куполом.

У говорi потокiв, у зiтханнi смерек, у нуртах криниць i шовках полонинних, у дзвiночках отар i шептаннi ватри живе голос волi й радостi. Пiд сивими драницями гражд, пiд шатрами вiвчарських станiв, пiд зелено-мiдними банями каплиць захована правда старовiку…»

Мирослав Дочинець

Карби i скарби. Посвiт карпатського свiту

Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», 2015

Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва

Електронна версiя зроблена за виданням:

У оформленнi обкладинки використано iлюстрацiю Сергiя Логiнова

Фото з архiву автора

Дизайнер обкладинки Сергiй Мiсяк

Дочинець М.

Карби i скарби. Посвiт карпатського свiту / Мирослав Дочинець. – Харкiв: Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», 2015. – 288 с.

ISBN 978-966-14-9260-7

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2015

Наш свiт – Карпати – не гори. Це держава, ба’ бiльше – материк без границь простору i часу. Материзна, що спородила слов’янство й пiдготувала Русь до хреста i Христа. Дiдизна бiблiйних пастухiв, якi понесли у свiти наше Слово, нашу правду, наш Дух. Колиска живноi Природи, яка едино владна творити нову природу сущого.

Дивний, заповiданий, зачарований свiт пiд небесним куполом.

У говорi потокiв, у зiтханнi смерек, у нуртах криниць i шовках полонинних, у дзвiночках отар i шептаннi ватри живе голос волi й радостi. Пiд сивими драницями гражд, пiд шатрами вiвчарських станiв, пiд зелено-мiдними банями каплиць захована правда старовiку.

Вiтер свiжостi вiе звiдси по Киевах i Європах – i несе новий посвiт, нову енергiю, новi – забутi старi знання першовитокiв, першовидження, першовiдродження.

Верховинний усесвiт. Свiт таiн i красот.

Тут пануе чин Простору, чин Висоти. Звiдси й характернiсть людська: «Усе, що виджу i скiльки виджу, – мое». Нашого на цiй землi стiльки, скiльки ми збагнемо. Скiльки можемо понести i принести до останнього земного надiлу пiд тином вiчностi.

Карби – то знаки на скрижалях планиди роду-народу. Найдавнiший, найкоштовнiший скарб краю, краiни, Ук-Раiни.

Карби на пам’ять i скарби на вiчнiсть.

    Мирослав Дочинець

Камiнь терпiння

Обертаюся назад i згадую свого дiда. Найцiннiше, що залишив вiн по собi, се – камiнь.

Дiдо з легiнства служив у графського фоштера. За се йому нарiзали дараб землi над селом, пiд самою хащею. Се мiсце й нинi називають Сирiтським Горбом. Тут гучав лише ожинник i дика папороть. І не було води. Навiть вiвцi не хотiли тут пастися.

Дiдо сплiв iз верби кучу, обваляв ii глиною i почав копати криницю пiд старою дичкою. Челядь смiялася, бо з-пiд залiзного лома сахтiли iскри. А куснями глини можна було колоти горiхи. Але дiдо копав i копав. Увечерi клав голову на твердий порiг, щоб довго не спати. Лише на недiльну службу вiдходив вiд криницi.

За три тижнi яма була йому до бороди. А на двох метрах уперся в тверду брилу. Мiсяць вiн обкопував той камiнь, завеликий як добрий вiз. Палив у ямi огень i заливав водою, та камiнь не коловся. Люди радили: лишися, хлопче, копай в иншому мiсцi. Але дiдо затявся. Вiн обв’язував плиту мотузяччям, устеляв стiни дошками, тесав дубове коромисло. Усе село ходило позирати, та жоден газда не брався помогти в такiй дурнiй роботi. Тут водою нiколи й не пахло, тут споришi серед лiта горiли на сонцi. Але дiдо найняв шiсть волiв i таки витяг камiнь на поверхню. Ледве долiз до хижки i заснув на порозi. Бо вже вiдвик с