Помiж сiрих сутiнкiв
Рута Шепетiс
Вони гинутимуть вiд куль енкаведистiв, вiд цинги й тифу, але не припинятимуть вiрити, що колись побачать замiсть крижаного моря Лаптевих рiдну Балтику. Історiю депортованих литовцiв – свою iсторiю – розповiсть п’ятнадцятирiчна художниця Лiна. Так, як умiе найкраще, – олiвцями й сiрою аквареллю з попелу. Про перше кохання, про зниклого в сибiрських тюрмах батька, про матiр, яка стоiть на колiнах перед застреленою дiвчиною, про безнадiю i вiру в силу людськоi гiдностi, з якою маленький народ здолав великi випробування.
Рута Шепетiс
Помiж сiрих сутiнкiв
© Ruta Sepetys, 2011
© Katrina Damkoehler, map illustrations, 2011
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Помiж сiрих сутiнкiв
Присвячую пам’ятi Йонаса Шепетiса
Подорож
Ця мапа призначена для того, щоб показати ту величезну вiдстань, яку проiхали Лiна та ii сiм’я. Вона не претендуе на точне вiдтворення всiх державних кордонiв.
Час i вiдстань
Ця мапа призначена для того, щоб показати ту величезну вiдстань, яку проiхали Лiна та ii сiм’я. Вона не претендуе на точне вiдтворення всiх позначених мiсць.
День 1 Каунас, Литва
День 3 Вiльнюс, Литва
День 4 Мiнськ, Бiлорусь
День 5 Орша, Бiлорусь
День 6 Смоленськ, Росiя
День 21 Перетин Уральських гiр
День 30 Омськ, Сибiр
День 42 Трудовий табiр, Алтай
День 306 Трудовий табiр, Алтай
День 313 Бiйськ, Сибiр
День 319 Табiр Макаров
День 320 Береги Ангари
День 350 Усть-Кут, Сибiр
День 380 Якутськ, Сибiр
День 410 Перетин Пiвнiчногополярного кола
День 440 Трофимовськ, Заполяр’я
Злодii та повii
1
Мене забрали в нiчнiй сорочцi.
Озираючись назад, розумiю, що ознаки цього були: родиннi свiтлини спалювали в камiнi, мама зашивала найкраще срiбло й коштовностi за пiдкладку пальта пiзно вночi, тато не повернувся з роботи. Мiй молодший братик Йонас питав, що це означае. Я теж питала, але, мабуть, вiдмовлялася визнавати цi ознаки. Лише згодом я зрозумiла, що мама й тато планували втекти. Ми не втекли.
Нас узяли.
14 червня 1941 року. Я перевдяглася в нiчну сорочку i сiла за стiл писати листа двоюрiднiй сестрi Йоанi. Я вiдкрила новий блокнот зi сторiнками кольору слоновоi кiстки i пенал, який менi тiтка подарувала на п’ятнадцятирiччя.
Вечiрнiй вiтерець дихав з вiдчиненого вiкна над столом, гойдав фiранку. Чути було запах конвалiй, якi ми з мамою посадили два роки тому.
Люба Йоано…
У дверi не стукали. У дверi били з усiеi сили – вiд цього звуку я пiдскочила на стiльцi. Гупали щосили кулаками. У домi не було чути анi звуку. Я встала з-за столу й визирнула в коридор. Мама стояла бiля стiни обличчям до карти Литви в рамцi. Їi очi були заплющенi, а на обличчi така тривога, якоi я ще нiколи не бачила. Вона молилася.
– Мамо, – сказав Йонас: у ледве прочинених дверях виднiли тiльки його очi, – ти не будеш вiдчиняти? Здаеться, вони зараз iх виламають.
Мама повернула голову i побачила, як ми з Йонасом визираемо зi своiх кiмнат. Вона спробувала усмiхнутися:
– Так, милий, я вiдчиню. Я нiкому не дам виламати нашi дверi.
Стукiт ii пiдборiв дерев’яною пiдлогою вiдлунював у коридорi, а край довгоi вузькоi спiдницi колихався трохи вище черевикiв. Мама була красива й ошатна, просто приголомшливо гарна, ii незвично широка усмiшка осявала все довкола. Менi пощастило мати таке саме волосся медового кольору, як у неi, i такi ж блакитнi очi. А в Йонаса – мамина усмiшка.
З передпокою лунали гучнi голоси.
– НКВД! – прошепотiв блiдий Йонас. – Тадас казав, що вони його сусiдiв кудись повезли вантажiвкою. Вони арештовують людей.
– Нi. У нас цього не буде, – вiдказала я.
Радянськiй таемнiй полiцii в нашому домi немае чого робити. Я пiшла коридором, прислухалась i визирнула з-за рогу. Йонас мав рацiю. Трое офiцерiв НКВД оточили маму. На них були синi кашкети з червоним краем i золотою зiркою. У високого офiцера в руцi були нашi паспорти.
– Нам потрiбно бiльше часу. Уранцi будемо готовi, – сказала мама.
– Двадцять хвилин – або ви взагалi ранку не побачите! – вiдказав офiцер.
– Прошу вас говорити тихiше, у мене дiти, – п
ЛитРес