Мелодiя кави в тональностi сподiвання
Наталiя Гурницька
Анна таки вирвала в долi надiю на майбутне без Адама. Не бiлий панський будинок з кам’яними колонами, де вона тепер господиня, не поважний статус удови заможного шляхтича, не багатство чи впевненiсть у завтрашньому днi, а дитину вiд Адама, яку носить пiд серцем. Заради цiеi дитини могла б жити, бо живуть же якось iншi. Слабка жiнка. Чи здужае вона вгамувати бiль утрати й навчитися жити без Адама, чи зумiе завершити чоловiковi справи та допомогти зрадженiй у першому коханнi кузинi, чи вiдгукнеться ii серце на знову почуту мелодiю любовi? А що, як у чужiй, випадково розгаданiй таемницi вона вловить ту саму тональнiсть – сподiвання дива?…
Наталiя Гурницька
Мелодiя кави в тональностi сподiвання
Передмова
Мелодiя кави у вирi життя
Що бувае, коли втрачаеш кохання? Кохання таке велике, що заступае цiлий свiт? Те почуття, котре й стало для тебе цiлим свiтом? Стало небом i зорями, повiтрям i хлiбом… як вижити, втративши все це? Як дихати, рухатися, смiятися, коли те, що тримало тебе, – зникло без вороття? І чому iншi почуття, схожi на блiдi вiдбитки цього, найголовнiшого, уже здаються неважливими, притлумленими, попелясто-сiрими тiнями у безкiнечному дощовому днi, який нiколи не забарвиться сонцем?
Чи бувае життя пiсля втрати любовi? Так. І зазвичай ним рухае слово «мусиш».
Перший роман Наталii Гурницькоi «Мелодiя кави у тональностi кардамону» став явищем у сучаснiй украiнськiй лiтературi – яскравий, захопливий, нiжний i проникливий, неймовiрно чарiвний, вiн пiдкорив читачiв iз тiею ж легкiстю, з якою був написаний. Але ця легкiсть позiрна – за кожним рядком стоять роки копiткоi, титанiчноi працi авторки, ii безсоннi ночi, сотнi й тисячi архiвних сторiнок, досконало вивчене iсторичне минуле рiдного Львова… Нерозривний зв’язок поколiнь, любов довжиною у вiчнiсть – реальна, найсправжнiсiнька, така, що аж вiддих переймае, коли думаеш про неi, – усе це, майстерно перенесене на лiтературний грунт, забезпечило роману заслужений успiх, зробивши його еталоном романтичноi прози, насправдi вибуховим дебютом. Нинi маемо довгоочiкуване продовження, не менш яскраве i талановите.
«Мелодiя кави в тональностi сподiвання» – це iсторiя Анни та ii життя пiсля втрати коханого чоловiка. Образ Анни набувае зрiлостi та довершеностi, лишаючись повнокровним i неймовiрно реальним; у цiй жiнцi ми бачимо незламний внутрiшнiй стрижень, глибоку вiру в Бога, усвiдомлення своiх обов’язкiв перед родиною, жiночу мудрiсть i силу, не фiзичну, але душевну, духовну, розважливiсть, помiркованiсть – i велику жагу щастя. Щастя найпростiшого, побутового, такого, щоб дiти не хворiли i достаток був, адже любого чоловiка поруч вже немае, тому й не жде Анна пристрастi, не прагне нового шлюбу чи амурних пригод. Проте життя непередбачуване i часто-густо пiдкидае саме те, чого не ждеш, те, про що не мрiеш, i те, iз чим не завжди виходить дати раду. Але що робити з викликом? Вiдповiдати на нього. Як? То залежить вiд багатьох чинникiв. Головне – за будь-яких викликiв лишатися собою i точно знати, що тобi потрiбно. Героiня Гурницькоi певна себе i приймае те, що iй судилося долею, з величезною внутрiшньою гiднiстю, притаманною справжнiм жiнкам. При всiй своiй тендiтностi та жiночностi, Анна – незламна, i любов у неi буде лише справжньою. Або не буде взагалi.
«Мелодiя кави в тональностi сподiвання» не залишить вас байдужими. Цей роман не забудеться, не зiтреться з пам’ятi, неодмiнно торкнеться вашого серця нiжними, мудрими словами, покличе вас до своiх сторiнок мрiями та сподiваннями, чарiвними спогадами, лагiдним теплом неймовiрноi iсторii про вiчне кохання. Заварiть собi кави, охопiть фiлiжанку долонями, щоб зiгрiти iх – i свое серце – передчуттям дива, а потiм сядьте в улюблене крiсло i розгорнiть цю книгу. І незабаром ви почуете ii – ту чарiвну Мелодiю Істинноi Любовi, Симфонiю Пристрастi у вирi непростого, швидкоплинного, жорсткого, а часом i жорстокого, але завжди прекрасного, бо единого, – життя.
Наталка Шевченко, письменниця.
Присвячуеться моiй бабцi Олi та