Ожеледиця

Тетяна Брукс

Час мiняе наше життя. Полiтичнi морози, вiтри й завiрюхи, гарячi й холоднi вiйни не тiльки змiнюють устрiй i систему державного управлiння в краiнах, вони заморожують долю кожноi людини. Те, що ранiше здавалося правильним, тепер викликае роздратування, навiть злiсть. Спонукае до вчинкiв. Зерно ненавистi, яке за багато рокiв дрiмало у душi i, здавалося, геть засохло, раптом проросло, полите кривавими подiями. Убита дочка депутата мiськоi ради Бориса Мойсейовича Шмiдта. Головний пiдозрюваний – ii наречений. Але не все просто i в самiй сiм’i чиновника. Кожен iз членiв родини пiд пiдозрою слiдчого Олександра Івановича Борейко. Все це, а також персональнi драми Лавра Ботана i його сусiдки Анжелiки змушуе перевертати сторiнку за сторiнкою. Ми ковзаемо по цiй жахливiй ожеледi зовнiшнiх i внутрiшнiх вiдносин, замiсть того, щоб розтопити цей штучно створений лiд, твердо стати на ноги i смiливо рухатися до свого щастя.

Тетяна Брукс

Ожеледиця

Соцiальна драма-детектив

У ряду вбивць +1

Антон не мiг дивитися на свою наречену. Колишню наречену. Вiн височiв над нею, спираючись однiею рукою на кут стола у великому холi ii будинку, наче величезний херувим, що спустився з небес, з великими, як застиглi озера, очима i пшеничними кучерями. Вона, як повалений ангел, лежала бiля його нiг у калюжi кровi, що все ще повiльно витiкала з величезноi рани на скронi. На противагу його свiтлому, ii синяво-чорне, спецiально пофарбоване до весiлля волосся вбирало у себе червоний сироп кровi. Чорне i червоне. Обличчя було повернуте у зворотний вiд кривавого потоку бiк i видiлялося чистою бiлою плямою на загальному тлi. Майже непомiтний, на три-чотири мiсяцi вагiтностi животик виглядав горбком могили над щастям Антона.

– Алiно! Алiно! Алiночко! – ворушилися його губи на закам’янiлому обличчi.

– Антон? Ти що тут робиш так пiзно?

Огрядна жiнка, вiк якоi явно пiдбирався до п’ятдесяти, спускалася сходами вiд спалень, що розмiщувалися на другому поверсi. Було пiзно – пiв на дванадцяту ночi. Жiнка була одягнена у довгий шовковий халат, на ii обличчi лиснiла неакуратно накладена зеленувата маска – Алла Володимирiвна Шмiдт намагалася боротися з вiком.

– Алiна… Тут Алiна… Вона… мертва.

Хлопець вiдiрвався вiд столу, на який спирався, щоб не впасти, i здивовано поглянув на свою руку – та була у кровi. Лише тепер вiн подумав, що його, звичайно ж, запiдозрять у вбивствi своеi нареченоi. А як iнакше? Ось вона лежить перед ним, кров усе ще витiкае з рани на скронi, i в кiмнатi, крiм нього, нiкого немае.

– Щ-щ-о-о? Щ-щ-о-о з Алiною? – грiзно зашипiла на нього та, що мала стати його тещею.

Антон опам’ятався i, не сказавши нi слова, рвонув з дому. Уже вилетiвши за дверi, побачив, як вiддаляються вогнi легковоi машини, на якi ледь звернув увагу, i почув крик, який бiльше скидався на злiсне виття пораненого звiра: «Вбивця-а-а-а!..»

Вiн помчав вулицею. Важка куртка, яку вiн так i не застебнув, розвiвалася в повiтрi i заважала бiгти. Був грудень, холодно i слизько. Кiлька разiв вiн ледь не впав у мокре снiгове мiсиво пiд ногами. Такi ж напiврозталi снiговi пластiвцi падали йому на голову. Гаряче тiло тут-таки перетворювало снiг на воду, котра холодними потiчками стiкала за комiр на спину i вiдразу ставала гарячою. Та нi холоду, нi вологи вiн не вiдчував – мчав свiт за очi, i ноги самi привели цього летючого ангела, що несе звiстку про смерть, до його друга Лаврентiя, з яким вiн ще зi шкiльних рокiв дiлив бутерброди, парту i все хлоп’ячi секрети.

Непередбачене народження Лаврентiя Ботана

Вiд самого дитинства Антон був единою свiтлою плямкою у спогадах маленького Лаврушi. У хлопчика нiчого не було, крiм його екстравагантного iменi i ще бiльш екстравагантного прiзвища. Вiн був майже сирота. Виховувала його старiюча тiтка мами – жiнка хоч i добра, але якась до всього байдужа.

Ольга Миколаiвна була вiдомою актрисою i обзаводитися дiтьми не мала часу. Творчiсть i гастрольне артистичне життя нiяк не сприяли обзаведенню сiм’ею, та й взагалi Ольга бiльше всього на свiтi цiнувала свою с