Я, ти i наш мальований i немальований Бог

Тетяна Р. Пахомова

Синьоока Мiра мало схожа на iнших членiв великоi та дружноi еврейськоi родини. Коли у гамiрний багатонацiональний Львiвський Вавилон прийшла нацистська чума, цi синi очi врятували дiвчинцi життя. Вона дивовижно схожа на померлу доньку дорожнього майстра, i той допомагае втекти iй, ii матерi й брату. Дев’ятсот довгих днiв Степан з дружиною Марiею ховатиме iх у пiдвалi вiд сусiдiв i полiцаiв. Хатка на краю села, мiж кладовищем та церквою, стане хитким мiстком мiж життям i смертю для двох родин, що молитимуть у единого милосердного Бога про порятунок…

Тетяна Пахомова

Я, ти i наш мальований i немальований Бог

© Пахомова Т. Р., 2016

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2016

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2016

«Коронацiя слова» створюе для вас нову хвилю украiнськоi лiтератури – яскраву, рiзножанрову, захопливу, – яка е дзеркалом сьогодення i скарбом для майбутнiх поколiнь.

    Тетяна та Юрiй Логушi,

    засновники проекту

Мiжнародний лiтературний конкурс романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «Коронацiя слова» був заснований за пiдтримки бренда найпопулярнiшого украiнського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новiтньоi украiнськоi культури.

Лiтература, кiно, театр i пiсня обранi не випадково, адже саме цi жанри е стратегiчними жанрами культури, що формують i визначають зрiлiсть нацii.

Метою конкурсу та його завданням е пошук нових iмен, видання найкращих романiв, стимулювання й пiдтримка сучасного лiтературного процесу, кiно й театру i як наслiдок – наповнення украiнського ринку повнокровною конкурентоспроможною лiтературою, а кiно й театру – якiсними украiнськими фiльмами й п’есами.

koronatsiya.com

Я, ти i наш мальований i немальований Бог

– Ти забув…

– Та нi, пам’ятаю…

– Ти – забув!..

– Та нi, пам’ятаю я, пам’ятаю!

– То чого ВОНО повертаеться?

Червневий ранок Львова розпочинався на його майже пасторальних околицях iз першим посвiтлiнням неба: запiзнiлi соловейки, мов тi диригенти, святi у своiй наiвностi щодо музикальних здiбностей пiдопiчних, намагалися вкотре запропонувати всiм абсолютну досконалiсть звуковоi симфонii; голосистi кури, усiм обуренi гелготливi гуси та iндики в шпихлiрах[1 - Комори. (Тут i далi прим. авт.)] долучалися у свiй спосiб до прославляння нового дня; про щось веселе рохкали свинi, поспiшаючи в смачну багнюку Полтви; iм страшенно заздрили на весь свiт численнi еврейськi кози, для яких найсмачнiша трава починалася за межею досяжностi мотузки; соннi дiтлахи гнали флегматичних корiв на випас… Сонце поважно несло свое тiло вгору, заглядаючи на червонi черепичнi дахи центру й даючи сигнал до життя, – i вищий Львiв починав додавати своi звуки: басовито шургали мiтли двiрникiв, хором вуркотiли у скверах вгодованi голуби, ритмiчно цокали пiдкови вифранчених коней львiвських фiакрiв, нiжним сопрано входив час вiд часу дзвiночок неквапливого трамваю…

Важкi коричневi iз золотим гаптуванням штори в помешканнi Зiльберманiв по вулицi Святоi Софii надiйно оберiгали дiм вiд заздрiсних очей та довгий сон його мешканцiв. Їм не було нагальноi потреби рано вставати, iхнi статки дозволяли не знати особливостей життя та утримання худобки й птицi – це було життевим мiшком бiднiших евреiв з околиць. Зiльбермани накопичили величезний досвiд багатьох поколiнь у ювелiрнiй справi; предки iхнi розпочинали як майстри з обробки дiамантiв у середньовiчнiй Голландii, i поступово Європа, яка в муках i з муками для евреiв шукала свое полiтичне й релiгiйне обличчя, брутально й жорстоко виплюнула iх у свою тиху схiдну провiнцiю. І Аарон, син Якова, продовжив сiмейну справу Зiльберманiв: вiн був власником невеликоi, на десятьох майстрiв, ювелiрноi фабрики та двох магазинiв у центрi Львова. З того сiм’я мала солiднi прибутки, якi не заведено обговорювати нi з ким. Правила хорошого тону передбачали таку розмову пiд час зустрiчi:

– Як вашi справи, шановний Левi?