Плетиво (Збiрка вiршiв)

Марiя Микицей

Юлiя Баткiлiна

Ця iсторiя схожа на казку – i деякою мiрою це казка i е. Якось у всесвiтнiй мережi зустрiлись двi поетки, якi нiколи не бачили одна одну, i почали вiршувати. Це стара традицiя поетичноi розмови, бесiди чи суперечки, яка побутувала не тiльки задовго до народження поетес i винайдення iнтернету, а й задовго до перших записаних вiршiв. З такоi давньоi традицii, вiдродженоi в сучаснiй мережi, народилась книга "Плетиво", у якiй всi вiршi переплiтаються мiж собою. А яка iсторiя з них складеться саме для вас – вiдкрийте книгу, щоб дiзнатись. Художник Свiтлана Чебанова.

Юлiя Баткiлiна, Марiя Микицей

Плетиво

#осiнне_плетиво

Юлiя Баткiлiна:

Це iржаве, напевно, листя, не золоте.

Давня Грецiя розповзаеться в порохи.

Чи знайдеться менi який-небудь Прометей

Чи принаймнi один на свiтi сiрник сухий?

Боги грецькi любили бiйку й пиятику.

Що робити менi у осiнь сумну таку?

Йдуть дорогами, хто додому не устига.

П’ють холодне, iдять холодне, нашвидку сплять.

Осiнь, осiнь, яка ж ти, матiнко, дорога,

Необорна i неохопна сира земля.

Боги в Грецii крали випивку i дiвчат,

Не питайте, хто це почав, хто усе почав…

Історичне мое кiно натiкае в день,

Що болить – то такий бадьорий народить мiф.

І нiчого-то не змiнилося у людей,

Що придумали – то придумали не самi…

Тiльки осiнь, повзе в оселi, серця гризе.

Тiльки осiнь, вставай уже, зачиняй музей.

Марiя Микицей:

Тiльки осiнь, вставай уже, зачиняй музей

І свiтло гаси – його як завжди по вiнця

i холоду – теж,

що води несе через кожного з нас

Але я не про це

Твоi вiкна готичнi й високi —

Їх вiтражi за вiтром знову летять

І вже не птахи i навiть не листя з високих смутних тополь

Тобi пiд ноги паде твое найкраще шиття…

Юлiя Баткiлiна:

Тобi пiд ноги паде твое найкраще шиття,

І що робити тодi?

Чи то рушник на весiлля, чи драконячий стяг —

Та не пора для шитва, не час сидiти в гостях —

Настала осiнь подiй.

Виходиш в листя i дощ, пiд те небесне дрантя,

Яке на захiд несе.

Тобi пiд ноги паде твое найкраще життя,

Твоя найбiльша печаль, твое найкраще шиття,

І що залишиться? Все.

Марiя Микицей:

І що залишиться? Все.

Що колись твоiм не було нiколи

Що на днi глибокiм у трюмах столiттями

Проростало рибами i гiацинтами

Перетiкало з золота у порцеляну

З кольорiв – у голоси найсолодшi

тих

Котрi вже навiть ночами не сняться

Котрих вже давно забула

Чиi слiди навiть найтеплiший пiсок

І найчистiша вода не тримае.

Юлiя Баткiлiна:

І найчистiша вода не тримае.

Мене – немае.

Вогонь горить, доiдае дрова —

Бувай здорова.

Бувай здорова, i край багаття —

Нi слiв, нi спiву.

Бувай здорова, пiди в латаття,

У рiчку сиву.

І найчистiша вода сховае.

Мене – немае.

Шукай мене за сто рокiв, рокiв,

Без карт i крокiв.

Знайди мiй слiд – хай i другий, третiй,

Знайди мiй голос у очеретi,

Знайди, як землю на тiнi крае.

Мене – немае.

Марiя Микицей:

Мене- немае

І це вже вкотре?

Чи знову вперше

Це я чи хтось на високiм порозi

коневi гриву розкiшну чеше

а козаковi, що свiт за очi,

в краi далекi

яким прощанням дорогу встелеш

i чим засiеш?

І що зiйде i чим зацвiте

Щойно третi пiвнi тобi запiють

Юлiя Баткiлiна:

Щойно третi пiвнi тобi запiють,

Щойно втрете змiниться охорона,

Залишай цi стiни, лишай це мiсто,

Не бери нiчого.

Нiчого

З речей,

Нiякого страху,

Нi зайвоi голки,

Нi потрiбноi голки,

Нi друга, нi улюбленця, нi прощання.

І навiть спогади будуть зайвi,

І навiть спогади про сам спогад.

А коли в туманi зникають вежi,

А коли тобi казана забракне,

І сусiдськоi сварки,

І нещирих обiймiв,

І скупого сонця —

Що тодi знайдеш?

Марiя Микицей:

Що тодi знайдеш?

І чим замiниш життя колишне?

Давай не бiйся – де твоi крила

І довгi коси

З самого початку з самого краю

Нового свiту

Знайди кав’