Бог завжди подорожуе iнкогнiто
Лоран Гунель
Як не пропустити в життi тi можливостi, якi воно нам пропонуе? Знайти свое призначення й зробити реальнiстю найзаповiтнiшi та найсмiливiшi мрii? Шлях до самореалiзацii та самовдосконалення вiдкритий кожному, треба лише обрати вiрний напрямок. На вiдмiну вiд iнших книжок iз психологii саморозвитку, бестселер Лорана Гунеля не перелiк правил i вправ, а захоплива розповiдь про iсторiю життя паризького юнака, до якоi хочеться приеднатися! Повне iнтриги й пригод, це керiвництво з пошуку свого мiсця в життi, боротьби зi страхами й комплексами за особисте щастя та професiйний успiх! Поради й завдання, якi даватиме врятованому на межi вiдчаю Алану його таемничий наставник, – унiверсальна та ефективна методика розвитку особистостi вiд вiдомого психолога й письменника.
Лоран Гунель
Бог завжди подорожуе iнкогнiто
Жану-Клоду Гунелю (1932–2006)
Менi бракуе тебе, тату
* * *
Життя – то е ризик.
Якщо ти не ризикував – ти й не жив.
Саме ризик дае… присмак шампанського.
Сестра Емманюель
1
Мене огортала тиха, м’яка нiч. Брала мене на руки й несла. Я вiдчував, як мое тiло розчиняеться в нiй i я нiби сам пливу в повiтрi.
Наступний крок…
Менi не було страшно. Геть зовсiм. Я не знав страху. Лише переймався, що останнiми днями той страх переслiдував моi думки й намагався втрутитися в них. А я не хотiв, аби вiн мене стримав i все зiпсував…
Іще крок…
Я очiкував почути метушливий гомiн мiста, але було напрочуд спокiйно. Не тихо, нi – саме спокiйно. Усi звуки, що долинали до мене, були тихими, вiддаленими, несли спокiй; а погляд губився в мерехтiннi нiчних лiхтарiв.
І знову крок…
Повiльно, дуже повiльно я просувався сталевою балкою, укритою тьмяною позолотою незвичного освiтлення. Цiеi ночi я злився в одне цiле з Ейфелевою вежею. Я iшов по золотавому металу й поволi вдихав нiжне вологе повiтря, i розлитi в ньому аромати дивували, вабили, п’янили.
А пiд ногами, 123 метри вниз, передi мною розгортався Париж, який сяяв, миготiв, кликав – терпляче й упевнено чекав, доки я скроплю його своею кров’ю.
Іще крок.
Я все ретельно обдумав, я дозрiв, я приготувався до цього вчинку. Я обрав його, прийняв, усвiдомив. Я зважено вирiшив покласти край життю, що не мало нi кiнця, нi сенсу. Таке життя – i це переконання дедалi мiцнiшало в менi – нiчого не варте.
Крок…
Мое iснування було низкою невдач, що тягнулася вiд самого народження. Батько (ним вiн був хiба що бiологiчно) не вважав за доцiльне зi мною знайомитися та покинув мою матiр, щойно та повiдомила про вагiтнiсть. Чи не з метою знищити мене вона вирушила топити свiй розпач у паризькому барi? Однак ii мислення лишалося прагматичним навiть пiсля численних чарок, якi вона перехилила разом з американським бiзнесменом, котрого зустрiла там же. Йому було тридцять дев’ять, а iй – двадцять шiсть; вона була пригнiчена, а вiн випромiнював безтурботнiсть, яка надавала рiшучостi. Його, здавалось, усе влаштовувало; вона ж намагалася вижити. Вона все зважила – i, з надiею та розрахунком, запропонувала себе тiеi самоi ночi. Зранку вона була надзвичайно нiжною та закоханою, i – чи то в мить слабкостi, чи то справдi щиро – вiн пiдтвердив, що в разi вагiтностi вiзьме ii з дитиною на утримання.
Вона поiхала за ним до Америки. І в краiнi добробуту нiкого не здивувало, що я народився в сiм iз половиною мiсяцiв завважки в добрих три кiло. Я дiстав громадянство США та мiсцеве ймення Алан Грiнмор. Мати вивчила англiйську й непогано iнтегрувалася в мiсцеву спiльноту. А ось продовження виявилося не таким безхмарним. За п’ять рокiв мiй новий батько втратив роботу. То було перед приходом Рейгана, криза була в розпалi: улаштуватися було важко i татко заходився пиячити. Розвиток подiй не забарився. Вiн удався в депресiю, став похмурим i повсякчас вiдмовчувався на материнi закиди щодо браку завзятостi. Вона постiйно дорiкала йому, шукала найменшого приводу, аби зачепити його. Вiдсутнiсть реакцii з його боку дратувала ii, атаки ставали дедалi бiльш особистими, дедалi образливiшими. Здавалос