Проект «Мiссурi»

Яна Юрьевна Дубинянская

Престижний вуз стае полiгоном для масштабного секретного эксперименту. Пiддослiднi – студенти. Їм, випускникам МІІСУРО, належатиме Майбутне, саме вони повиннi до невпiзнаваностi змiнити свiт. Та все, як завжди, починаеться з майже непомiтноi змiни кожноi конкретноi долi… Дiя роману розгортаеться в рiзних часових вимiрах. Серед учорашнiх студентiв “Мiссурi” – зiрка естради i аграрний магнат, комп’ютерний король i колишнiй спортсмен, бiзнесвумен i науковець, журналiст i навiть Президент краiни. Той, хто здатний у будь-якiй ситуацii робити правильний вибiр, приречений на успiх i владу. Та правильний шлях – не завжди найкращий. Особливо напередоднi катастрофи. Особливо якщо все-таки випав шанс вiд початку зробити все iнакше… Переклад з росiйськоi Ярослава Мишанича.

Яна Дубинянська

Проект «Мiссурi»

Частина перша

Пролог

Електронний годинник симетрично висвiчував зеленими очима: 02–20. Тодi пiдморгнув лiвим оком: 02–21.

За стiною дотепер ревла музика, забиваючи нечiткi, нiби слiди кросiвок у багнюцi, голоси. Гримнув страшенний регiт; за пiвхвилини – 02–22 – ще раз. Але ж вони мусять колись вкластися спати, iм зранку так само на пари… 02–23.

Вона повернулася на бiк, щоб не бачити годинника. Очi вже давно звикли до темряви. Андрiева сорочка iз розкиданими рукавами тьмяно бiлiла на пiдлозi; з-пiд неi виглядав краечок штанiв, що iх стягнули, виявляеться, разом iз трусами: он барвиста гумка виднiе за шкiряним хвостом ременя. А поруч – зiм’ятий квадратний пакетик iз надiрваним краечком.

Знову завовтузилася. Лежати на животi, носом в подушку, було зручно лише кiлька секунд – потiм захотiлося дихати. Вкотре перекинулася на спину i, ледь не падаючи з лiжка, сухими безсонними очима втупилася в лису жарiвку пiд стелею. Повз неi навскоси пробiгли променi вiд автомобiльних фар.

Музика раптово стихла, i iй вдалося полегшено зiтхнути, – перш нiж незграйнi дiвочi голоси почали вимагати: «Ввiмкни!» – i хтось негайно виконав iхне бажання.

І захотiлося плакати.

Все мало вiдбутися зовсiм-зовсiм не так. Не тут i, мабуть, не зараз. І не… вона прикусила губу, уриваючи щупальця незваноi, холодноi i слизькоi думки.

З ним. Тiльки з ним.

І iй зовсiм не було боляче…

Андрiй сказав, що iнколи так трапляеться. І заснув далеко не одразу: вони довго розмовляли про кохання i про життя, й навiть про те, як пiсля закiнчення iнституту – п’ять рокiв вiчностi! – можна буде одружитися… Просто вiн не вперше спить у гуртожитку. Йому не заважае музика за стiною i зелений годинник просто в очi…

02-30. Пiв на третю.

Вона знову повернулася на бiк – цього разу носом до Андрiевоi спини. Яка легенько посопувала й була такою теплою. На вузькому пружинному лiжку нiс майже торкався його шкiри; вiд лоскоту закортiло пчихнути.

І раптом вона аж пiдскочила вiд дикого й неймовiрного жаху.

Вiдсахнулася, ледь не втративши рiвновагу. Широко розплющеними очима дивилася на цю смагляву, абсолютно чужу спину, подекуди зарослу кущиками кучерявого волосся.

Й вiн – не Андрiй!!! – заворушився, перекотився на iнший бiк, мордуючи пружини, пiдвiвся й сперся на лiкоть. Коротка шия помiж горбами волохатих плечей, маленькi соннi очицi на фiзiономii орангутана. Глибоке позiхання, що перейшло в криву усмiшку. І товстi пальцi з обкусаними нiгтями, якi тяглися до ii гру…

05-45.

Вона прикипiла поглядом до зелених цифр, не вiрячи, що прокинулася.

У свiтанковiй сутiнi Андрiева кiмната була схожа на стару чорно-бiлу фотокартку. Темно-сiра шафа зi скошеними дверцятами, ледь свiтлiший стiл бiля вiкна. Друге лiжко – голе, без матраца. Великий плакат на стiнi: якийсь голiвудський рейнджер-рятiвник свiту з шерстю на могутнiх плечах… м-да. І тиша; гуртожиток нарештi здався й заснув.

Вона ще все знервовано тремтiла. Як у дитинствi пiсля жахливого сну, було страшно поворухнутися. Маленька, перелякана, самотня дiвчинка… нi.

Тепер вона не самотня.

Ковдра сповзла з неi й роздiлила iх з Андрiем. Холодно. Вона потягла на себе рiжок ковдри, присунулася, притислася до теплоi спини, обiйняла за плечi. Андрiй щось пробурмотiв, але не прокинувся, завовтузився