Сни i безсоння

Ганна Ручай

Короткi iсторii з сучасного життя, здебiльшого про молодь. Але молодим людям, якi збираються присвятити себе лiтературнiй творчостi, напевне, придасться iронiчна «Історiя однiеi книжки» – просто щоб не мати iлюзiй щодо легкого шляху в справжню лiтературу. До речi, випадок, коли книжка врятувала солдата вiд осколка, – реальний факт нинiшньоi вiйни на Донбасi. Що ж до мiнiатюр, якими завершуеться збiрка, то тут просто мiкс: iронiя, навiть сарказм «Базарного», фентезiйний романтизм «Летючоi риби» i пронизлива iсторiя самотнього хлопчика з «Тих, хто живе у тiнi».

Ганна Ручай

Сни i безсоння

Історiя однiеi Книжки

Книжка вийшла з друкарнi на вулицю й замружилася вiд яскравого сонця. Усе навколо виявилося ще кращим, нiж вона уявляла собi в цехах, поки ii сторiнки складали докупи, клеiли, прошивали, вбирали в лаковану пiстряву обкладинку… Часом Книжка морщилася вiд болю, але це був приемний бiль. Вiн означав, що скоро, вже зовсiм скоро Книжка побачить Свiт i зустрiнеться зi Своiм Читачем. Особливо нудно було лежати пiд пресом, i саме там Книжка найвиразнiше змалювала в уявi Свого Читача. Вiн буде неодмiнно вродливим, розумним i шляхетним. Книжка стане його найближчим другом i порадником, вони завжди будуть разом i нiколи не розлучаться…

Лежачи пiд пресом, Книжка нiби вiдчувала лагiднi руки, якi беруть ii обережно i нiжно, мовби вона лежить на колiнах, укритих пухнастим пледом, а Читач зручно влаштувався в кутику м’якого дивана i замислено задивився на кружляння снiговiю за вiкном – перебирае подумки красивi Слова зi Своеi Книжки…

Та тепер повз Книжку, яка з надiею заглядала знизу вгору, в кожне зосереджене й очужiле обличчя, проходили десятки перехожих, але нiхто не звертав уваги. Так, нiби й не було на нiй новесенькоi, яскравоi, лакованоi обкладинки, якою вона так тiшилась i пишалася. Книжцi стало трохи кривдно, але вона себе швидко заспокоiла: розпал робочого дня, у людей повно клопоту, вони поспiшають, iм зараз не до Книжки. Їi час настане, коли у вiкнах спалахнуть теплi вогники. Тодi родини зберуться в тiсному колi, кожен влаштуеться якомога зручнiше, хтось один тихенько, обережно вiдкашляеться i розгорне Книжку… Всi принишкнуть i зачаять подих…

Книжка терпляче блукала гамiрними вулицями, стараючись не надто плутатися в людей пiд ногами, i все одно кiлька разiв об неi спотикалися.

«Нiчого-нiчого, – втiшала себе Книжка, – це вони ненавмисно, я просто ще надто незграбна, не вмiю правильно поводитися мiж людей…»

Ось i звечорiло. Та марно Книжка стояла пiд вiкнами, якi одне за одним ховали за шторами родини на зручних диванах. Свiтло пригасло, набуло блакитнуватоi барви, iз кватирок почулися вибухи, зойки, стогони та лайка…

А Книжка тремтiла вiд вечiрньоi прохолоди.

«Тiльки б не вiдволожитися! – розпачливо думала вона. – Я так поспiшала до людей, що, мабуть, трiшки не досохла… Вiд вогкостi сторiнки можуть розбухнути i неохайно вивалитися з-пiд обкладинки… Як тодi людям показатися?!». Книжка ще вiрила, що люди ii помiтять. Але настав ранок – i Книжцi довелося втiкати вiд двiрника, який уже геть був зiбрався вкинути ii до смiттевого бака. Вранцi люди поспiшали ще дужче, нiж удень. І хоч скiльки заглядала Книжка iм у обличчя знизу вгору – очi iхнi були порожнi, зосередженi на далеких речах, незрозумiлих Книжцi…

Вона довго не зважувалася наблизитись до ятки, де були розкладенi багато iнших книжок. Тi книжки ii давно помiтили та все глузливо косували в ii бiк i про щось перешiптувалися.

– Ти ба, яка, до нас не пiдходить, думае, напевне, що вона одна в цiлiм свiтi!

– Ехе-хе! Молода ще, тiльки з друкарнi, життя не знае…

– Нас хоч гортають вряди-годи…

– Ну то й що, коли той чоловiк теж нiчого не купив, але ж звернув-таки увагу!

– Рано чи пiзно хтось, може, й купить…

Нарештi Книжка набралася смiливостi та обережно наблизилась до ятки.

– Пробачте, – звернулася вона до книжок. – Чи не пiдкажете, що потрiбно, аби Книжку взяли собi люди?

– Треба бути брендом! – пихато вiдповiла брошура, що лежала скраечку.

– Пробачте ще раз: а що воно таке – бренд? – знiяковiла ще дужче Книжка.

– Те, що прода