Палак

Вадим Карпiк

Головний герой книги «Палак» – юнак iз племенi сколотiв-орачiв. Еллiни та перси називали iх скiфами. Розчарувавшись у селянському життi, юнак вирiшуе стати воiном, найнявшись на службу до царя. Завдяки чудовим фiзичним даним, кмiтливостi й хоробростi Палак стрiмко пiдiймаеться у вiйськовiй iерархii i наприкiнцi нашоi оповiдi вiн уже полководець. Однiею з головних сюжетних лiнiй повiстi е вiйна перського царя Дарiя зi скiфами (514 чи 513 рр. до н.е.), яких вiн так i не змiг перемогти та змушений був покинути територiю Скiфii.

Вадим Карпiк

Палак

Вiд автора

Це сильний народ, стародавнiй це люд, люд, що мови його ти не знаеш, i не розумiеш, що вiн говоритиме.

Його сагайдак, як вiдчинений грiб, усi хоробрi вони.

    Єр.:5: 15

… i люд великий, i численнi царi, – вони збудженi будуть iз кiнцiв землi:

Лук та ратище мiцно тримають, жорстокi вони й милосердя не мають, – iхнiй голос як море реве, вони iдуть на конях, -…

    Єр.:50: 41

Саме так у Старому Заповiтi пророк Єремiя описуе нашестя скiфiв на Палестину. Як кара Господня було вторгнення дикого народу у Малу Азiю. Та чи справдi скiфи були такими дикими i безжальними? Письмових свiдчень про ту добу в iсторii нашоi Батькiвщини дуже мало, адже скiфи не мали писемностi. Всi писемнi вiдомостi, якi маемо на цей час, походять вiд давньогрецьких мислителiв i фiлософiв. Вони iз захопленням описують цей древнiй народ. Частина iнформацii даеться з розкопок скiфських захоронень. Завдяки цьому все бiльше й бiльше розкриваеться ця сторiнка нашоi iсторii.

Багато людей захоплюеться iсторiею древньоi Грецii, ii мiфами, героями. Нашi люди також активно цiкавляться Троею, Вавилоном, Єгиптом, люблять дивитись американськi вестерни про iндiанцiв, японськi фiльми про самураiв, росiйськi про ментiв та часи Вiтчизняноi вiйни. Чому украiнцi так полюбляють все чуже? Невже у нас немае нiчого вартого уваги? Історiя нашоi землi навпаки дуже насичена, славна i трагiчна. Дуже даремно долю украiнського народу починаемо вивчати вiд часiв Киiвськоi Русi. Корiння кожного сучасного люду сягае Ноевих синiв. Украiнцi не виняток. Я спробую спонукати наших людей до бiльш детального i глибшого вивчення власноi iсторii. Адже хто не знае свого минулого, той не матиме майбутнього.

Украiнська земля нiколи не була безлюдна. Довгий перiод панували на нiй скiфи. Вони також не виникли з нiзвiдки i не зникли в нiкуди. Скiфи залишились у назвах украiнських рiчок, земель, мiсяцiв. Вони передали велику частину своеi культури слов’янам. Часточка цього древнього i великого народу тече у наших жилах. Скiфи не ховались десь на окраiнi стародавнього свiту, вони брали активну участь у всiх життевих процесах того часу i мали великий вплив на сусiдiв i не тiльки. Вони вартi того, щоб про них бiльше дiзнавались нащадки i знiмались фiльми.

* * *

Опоя лежала, пригорнувшись до грудей коханого. Його серце рiвномiрно калатало.

– Не можна так бiльше. Це не добре, – сказала вона, тереблячи пальцями край його сорочки i рахуючи удари.

– Що не добре? – запитав вiн.

Жiнка повернулась на спину й задивилась у чисте зоряне небо. Чудова тепла лiтня нiч. Природа буяе. Здавалось, усе поспiшало рости i розвиватись, адже лiто швидко пролетить. Жаби навкруги так надривно спiвали, що аж закладало у вухах. Якась одна, зовсiм поруч, особливо старанно та голосно рипiла. Опоя намацала камiнця й кинула на звук. Камiнь хлюпнув у воду, крикуха замовкла, та за мить, ще з бiльшим натхненням почала знову. Десь недалеко у чагарнику захлинався короткими переливами соловей. Часом скрикувала чайка. А на березi мiльйони цвiркунiв вигравали якусь зрозумiлу тiльки iм мелодiю. Тихо, немов примара, на фонi зiрок промайнув кажан. Мов дрiбнi зорi блистiли серед кущiв свiтляки. Здавалось, ось вiн, простягни руку i вiзьми, але свiтлячок десь аж на тому березi, сидить собi спокiйно на листочку i чекае на самицю.

Опоя погладила рiчковий пiсок. Вiн ще трохи теплий пiсля денноi спеки. Їй було добре, затишно, надiйно за такими широкими плечима. Але здавалось, що недовго так буде. Жiнка г