Варення для вiдьми, або Казка зi смаком калини

Марiя Деркульська

Вiдьма-невдаха Ядвiга випадково потрапляе до нашого свiту i стае завiдуючою дитячого садка «Калинка». Не плануючи залишатися там назавжди, вiдьма чекае нагоди, щоб повернутися додому. Але непомiтно для себе Ядвiга з головою поринае в роботу. Вона рятуе садок вiд посягань бiзнесмена, якому впала в око територiя закладу. За пiвроку, що вiдьма провела у свiтi людей, вона знаходить родину, нових друзiв i нарештi розумiе свое справжне покликання.

Марiя Деркульська

Варення для вiдьми, або Казка зi смаком калини

I. Селище Петрiвського лiсу

Глава 1. Незвичне немовля

– Ядвiго!!! Де ти, невдахо!? По сто разiв тебе кликати потрiбно. Така ж дурепа, як i батько, хай йому грець! Недарма чорти взяли старого бовдура. Туди йому й дорога! Ядвiго, де тебе носить? Як знайду, всi коси повисмикаю!!! – горлала на весь лiс вiдьма, шукаючи свою старшу доньку.

* * *

Ядвiга дiйсно була невдахою. Принаймнi, не мала у цьому жодних сумнiвiв. Старша з семи доньок вiдьми Абри, вона, на вiдмiну вiд сестер, здаеться зовсiм не успадкувала чарiвних здiбностей матерi. Вiдьма Абра була вже в роках. Усе свое життя прожила вона у Петрiвському лiсi, де розкинулося поселення вiдьмацькоi громади. Вiдьмаки й вiдьми жили тут давно. Здаеться, завжди. Вже нiхто з них не пам’ятав, хто й коли заснував поселення. Багато столiть тут, у гущавинi Петрiвського лiсу, передавалися з поколiння до поколiння магiчнi знання. Пiд кронами крислатих дубiв маленькi вiдьми переймали вiд матерiв магiю трав, а суворi вiдьмаки навчали синiв здiймати буревii та приборкувати блискавки…

Коли Абра побралася з вiдьмаком-красенем Гордiем, вона була зовсiм молода. Їi чорне волосся ще не нагадувало паклю, а очi добре розрiзняли кожну травинку. Свою першу доньку молоде подружжя назвало Ядвiгою, на честь Гордiевоi матерi Яги.

Взявши вперше на руки новонароджену Ядвiгу, Абра одразу зрозумiла – дiвчинка буде красунею. Маленьку голiвку вкривало чорне, наче вороняче пiр’ячко, волосся. Неймовiрно великi оченята дивилися, здаеться, у саму душу Абри. Серце вiдьми-матерi шалено калатало вiд щастя. Однак наступноi митi усе змiнилося. Дiвчинка заплакала, вiдкривши маленький ротик. Поглянувши на Ядвiгу, вiдьма ледь не знепритомнiла вiд жаху. У немовля не було зубiв! ВЗАГАЛІ! ЖОДНОГО!!! Як таке могло статися?! Що це означае!? Усi немовлята у вiдьмацьких родинах народжувалися iз зубами. Це була одна з головних ознак iх причетностi до магiчного свiту. Зазвичай новоспеченi матерi-вiдьми вихвалялися одна перед одною саме кiлькiстю зубiв своiх новонароджених дiтей.

– Беззубе немовля! Який жах! Який сором! Що скажуть сусiди!

Марно Гордiй намагався заспокоiти дружину.

Ой, горе менi! За що ж я дiстала таке покарання?! – голосила Абра, кидаючи на дитину презирливi погляди. Навiщо вона менi? Нiчого путнього не буде з такоi дiвки! Приречена невдаха!

Тим часом немовля, зайшлося голосним плачем.

– Та нагодуй же ж ти, нарештi, дитину, кидався Гордiй до дружини, яка здавалося, не чула а нi його, а нi, доньки.

– Нехай чорти ii годують, – холодно вiдповiла вiдьма, й подалася геть з хати.

На мить Гордiй розгубився. Взявши на руки, загорнуте у ковдру новонароджене немовля, чоловiк притулив його до себе. Настала тиша. Із ковдри на вiдьмака дивились двое великих чорних оченят. Гордiй мимоволi всмiхнувся.

– Як там вона на тебе каже? Невдаха?… Невдашко ти мое, Ягуся! Чоловiк вiдчув величезне бажання поцiлувати дiвчинку. Та наступноi митi немовля знову зайшлося пронизливим криком. Гордiй здригнувся. Молоко… Треба як найшвидше пiти до сусiдiв й вкрасти молока для малоi.

За вiдьмацькою традицiею молоко потрiбно було красти. Так робили завжди. Швидко поклавши маленьку Ядвiгу, Гордiй кинувся до сусiдiв. Перестрибнувши через паркан найближчоi хати, аби не гаяти часу, вiдьмак пiдбiг до дверей, й вiдкрив iх не стукаючи.

– Доброго вечора, Нечуй, – наспiх привiтався вiн. – Жiнка щойно народила. Молоко потрiбно для дитини. То я вкраду трошки?

– Звичайно, кради, – вiдповiв сусiд. – Обiйд