Вендета по-украiнськи

Анатолiй Сергiенко

Не часто, ой нечасто злодiйка-доля пiдкидае нам щедрi презенти. А таки трапляеться iнколи! Уявiть лишень, прокинулись ви зранку i дорогою на роботу знайшли у своiй поштовiй скриньцi десять тисяч доларiв. Як вам дарунок? Вражае? Та чи подаруночок це? Бо за кiлька метрiв на вас чекае iще одна знахiдка – жахлива. Труп вiдомоi людини, депутата. І тепер ви вже не тiльки щасливий власник чималого капiталу. Тепер ви – свiдок кримiнального злочину. А, може, пiдозрюваний? Як воно там складеться, знае докладнiше Анатолiй Сергiенко. Знае, i в романi «Вендета по-украiнськи» поспiшае переповiсти подробицi. А ви, любi читачi, вiдтепер уважнiше приглядайтеся до своiх поштових скриньок. А раптом i вам пощастить!!!

Сергiенко Анатолiй

Вендета по-украiнськи

ЧАСТИНА ПЕРША

1

Миколi Барбiрошу приснилося, що вiн iв м’ясо. З апетитом наминав свiжу, щойно пiдсмажену свинину. Приемно хрускотiли в ротi пiдрум’яненi соковитi шматочки, жир стiкав по пiдборiддi й падав великими краплями на тарiлку. Лiвою рукою Барбiрош умокав окраець хлiба в густий гарячий жир, не поспiшаючи вкидав до рота i з насолодою пережовував. Потiм, узявши виделку й нiж, вiдрiзав маленький запашний шматочок, урочисто спроваджував до рота i смакував, смакував…

Задзеленчав будильник. Микола простягнув руку, навпомацки натиснув кнопку блокування i тiльки потiм розплющив очi.

За вiкном сiрiло. Годинник показував за чверть сьому. Присмак свiжого м’яса ще не вивiтрився зi свiдомостi, й Барбiрош, ковтнувши слину, подумав: коли сняться такi сни, то справи його кепськi. Це, напевне, попередження, сигнал, що органiзм виснажений i потребуе бiльше калорiй. Микола напружив пам’ять, намагаючись пригадати, коли востанне споживав свинину, однак марно. Не пам’ятае. Зате раптом зринув спомин.

На Рiздвянi свята кололи свиню. Вiн тодi у шостому чи сьомому класi навчався. Микольця допомагав рiзниковi. Роздiляв снопик соломи на три частини, як той вчив, пiдпалював i пiдносив до пiдвiшеноi на гiлляцi старого горiха тушi свинi.

Сусiд-рiзник, червонопикий, дужий i, як казали, найздоровiший у селi чоловiк, сидiв на ослiнчику, без шапки, в камiзельцi, з пiдкоченими по лiктi рукавами сорочки i пив з кварти свiжу кров.

– Хочеш спробувати? – несподiвано запитав вiн. – Корисно для здоров’я. Калорiй багато. Сам п’ю i всiм рекомендую. На перший раз – сто грамiв, не бiльше.

Рiзник зачерпнув квартою з миски, глянув усередину, вiдлив трохи i рiшуче простягнув посудину Миколi.

Хлопець знiтився. Було страшно й гидко. Вiн нiколи не куштував свiжоi кровi. Пригадав, як свиня смикалася в агонii, як у такт биття серця здригалася в грудях шпичка, а ще той пронизливий виск, хрип, поволi стихаюче харкотiння. Микола бридливо поморщився. Нi, не зможе. Але що про нього подумае сусiд? Слабак, скаже, не мае сили перебороти себе, випробувати волю. І Микола таки зважився на героiчний, як йому здавалося, вчинок. Випив вiдважених рiзником на око сто грамiв свiжоi свинячоi кровi.

Три днi нудотно-млосний присмак у ротi мучив Миколу. Три днi вiн не мiг дивитися на м’ясо. Однак iз часом минулося. Кровi, правда, вiн пiсля того випадку не пробував, а до м’яса поступово звик. І тепер, прокинувшись, Барбiрош подумав: сон про м’ясо, картинка з дитинства, коли пив з кварти кров, що все це означае? Передчуття якоiсь халепи чи, може, й справдi бракуе калорiй?

Так, останнiм часом вiн змарнiв, осунувся, став нервовим. Дружина каже: цигарки виннi. Забагато палиш, щодня вишмалюеш аж пачку «Прими». Для теперiшнього голодного часу це – завелика розкiш. Сiм’я сидить на бульбi. Мар’яна вже пiвроку без роботи, а Миколиноi зарплати вистачае хiба що на тиждень, якщо вчасно дадуть. Важкi часи настали, важкi… Завод дихае на ладан. Мiсяць працюе, два мiсяцi – стоiть. Кращi робiтники давно розрахувалися. Однi алкашi й пенсiонери залишилися. А ще апарат управлiння, керiвництво, бухгалтерiя – дармоiди конторськi! За опалення немае чим платити – вiдключили. В цеху зимно, вiтер гуляе. А гримiли ж колись на всю краiну. І робота була, i грошi…

Барбiрош випростав пiд ковдрою ноги. В кiмнатi було прохолодно,