Вийти з кола

Остап Соколюк

Прокинувшись вранцi пiсля балу, Король раптом дiзнаеться, що один iз герцогiв зробив непристойну пропозицiю його Королевi. Розлючений монарх негайно вирушае в дорогу i вбивае Герцога у його власному маетку перед дзеркалом. Через якийсь час у Короля народжуеться перша дитина – дочка Дiана. І водночас дзеркало, перед яким було скоене убивство, повертаеться у королiвський замок. У подарунок принцесi. По довгому вигорiлому шляху серед прадавнiх гiр iде Блазень i в руках у нього – кинджал. Назустрiч йому виходять звiрi, щоб спинити, але майстернiсть убивцi не викликае сумнiвiв. Ритуал дороги – безжалiсний i смертельний. Куди i за ким прямуе цей убивця з дороги? Мiстична iсторiя тривае протягом багатьох рокiв, i ми дiзнаемось, що Королева зраджуе Королю, Перший Радник – таемно спить iз молодою принцесою, а у дзеркалi приховуеться якась незрозумiла сила. Історiя досягае неймовiрного напруження, коли пророцтва принцеси Дiани починають справджуватись i королiвство опиняеться пiд загрозою знищення.

Остап Соколюк

Вийти з кола

«Одного разу зла чаклунка напророчила принцесi, що та засне вiчним сном пiсля того, як уколе палець веретеном. Щоб цього не сталося, король наказав вiдрубати принцесi всi пальчики…»

    Правдива iсторiя.

Я сжимаю в ладони… нет не пистолет,

А тупой огромный нож, холодный как лед.

Его лезвие не режет, его лезвие рвет

Передо мной один из тех, кому так хочется жить,

И я не вижу причин, чтобы его не убить.

    Dolphin «Убийца».

Частина перша. Ритуал дороги

Роздiл І. Дзеркало, яке спробувало смак кровi

«Тiльки позбувшись страху перед Трiкстером i проникнувши в його природу, ти отримаеш шанс вийти за рамки свого звичного iснування. Іншими словами: переступити через себе».

    Варел Левi «Слова на вiтру».

Гори-боги були потривоженi, бо на iхнiй дорозi з’явився Блазень. Вiн iшов, i в руцi у нього був нiж. Кожен його крок важко впирався в землю, вростав би в землю, якби вона хотiла прийняти його. Але вона не приймала вбивцю…

У подорожнього все було, як належить – дурнувата шапка блазня з бубонцями i вицвiлий балахон, який вже давно не викликав смiху. Обличчя – закам’янiле i запале в сiрiсть його очей, впертих та неживих. І обличчя – нiколи не здатне розсмiшити.

Навколо стовбичили дерева, огорнутi холодом, i падав рiдкий снiг з неба, де в хмарах зачахло сонце. Боги-гори розводили своi ритуали бiля пiднiжжя, по долинах i в лiсi, що заблукав сам в собi. Осiнь i зима – зрослися в одну плоть. Хащi обступали розiп’ятими бiлими соснами, i орлинi крики вирiзали ритуальний орнамент на небi, де сонце сто рокiв назад забуло про схiд.

Блазень продовжував iти, поки щось на чорнiй дорозi не спинило його. Звернувши свiй погляд додолу, примарна постать опустилась навколiшки бiля уламка дзеркала, що несподiваним чином опинився на чорнiй дорозi.

Блазень зустрiвся зi своiм вiдображенням. Із iншого боку на нього дивились закривавленi червонi очi, над якими простягалось безкiнечне сiре небо. На якусь мить той свiт став на мiсце цього, i на руках у вiддзеркаленого Блазня замiсть пальцiв виявились лише жалюгiднi обрубки.

Мартiн!

Жiночий крик осяяв пустку. Блазень здригнувся, але не вiдвернув погляду вiд дзеркала. Обличчя його – камiнь тисячолiтнiй.

За мить вiн вiльною вiд кинджалу рукою вхопив осколок i, зiрвавшись на ноги, жбурнув його вiтру – злодiю широких дорiг. Той пiдхопив кривий уламок дзеркала i понiс iз собою, навiжено розкручуючи. Блазень провiв його незворушним поглядом i знову рушив вперед.

Кожен його крок – наче прагнув врости в чорний шлях. Але навiть вiн не хотiв приймати убивцю.

***

У королiвському замку тривав бал. Величезна зала була сповнена свiтла вiд факелiв та свiчок так, що темрява лише злякано причаiлась у закутках примiщення. Хтось iз гостей танцював, iншi – провадили свiтську розмову бiля столикiв iз вином та наiдками. І там, i там бiлiли посмiшки – спокусливi i грайливi у танцi, лицемiрнi – у розмовах. Невеличкий музичний ансамбль старанно розважав публiку приемною музикою.

Бiля дзеркала пiд стiною стояли ii Величнiсть королева Каролiна Закревська i герцог Шандо