Солоденьке на денцi пирога
Алан Бредлi
Загадки Флавii де Люс #1
Юна Флавiя – гiдна спадкоемиця генiального Шерлока Голмса та спостережливоi мiс Марпл. Їй одинадцять, i ii вважають темним боком Ненсi Дрю. За допомогою хiмii вона творить дива не менш приголомшливi, нiж Гаррi Поттер за допомогою заклять та чарiвноi палички. Флавiя влаштуе справжнi iнтелектуальнi перегони з iнспектором полiцii Г’ювiттом у пошуках викрадача рiдкiсноi помаранчевоi марки цiною в мiльйон. І похмурий маеток, i тихе англiйське селище, i престижна школа для хлопчикiв – усюди вона буде на пiвкроку попереду. Навiть коли вiч-на-вiч зустрiнеться зi справжнiм убивцею…
Алан Бредлi
Солоденьке на денцi пирога
Присвячую Ширлi
* * *
Unless some sweetness at the bottom lie, Who cares for all the crinkling of the pie?
William King, The Art of Cookery[1 - «Якщо пирiг хоч трохи солоденький, хто помiчатиме, що вийшов вiн кривенький?».Вiльям Кiнг, «Мистецтво куховарства» (англ.).]
1
Навколо була чорна, як смола, пiтьма. Вони штовхнули мене в комiрчину й замкнули дверi. Я хапливо вбирала повiтря носом i вiдчайдушно намагалася заспокоiтись. Щоразу вдихаючи, рахувала до десяти, i до восьми – коли повiльно видихала в темряву. Менi пощастило, що кляп, який вони зопалу так туго засунули менi до рота, не перешкоджав припливу повiтря до моiх нiздрiв, i я могла без упину всмоктувати довколишнi запахи, застоянi та з нотками плiсняви.
Менi зв’язали руки за спиною шовковою хусткою. Я зробила спробу пiдчепити своi пута нiгтями, але, позаяк мала звичку обгризати iх до живого, зазнала невдачi. Дякувати Боговi, я вчасно зметикувала стулити докупи пучки й зробила iз цих десятьох маленьких основинок незламну дугу – вона широко розтулила моi долонi, коли iхнi вузли зашморгувались мiцними грудками.
Тепер я щосили притискала зап’ястки одне до одного, крутячи ними, щоб утворилась незначна щiлина. Далi посунула шовк великими пальцями, поки вузли не опинились мiж долонями, а потiм спорснули мiж пальцiв. Менi б нiзащо не позбутися своiх пут, якби вони мали лiй у головi й зв’язали великi пальцi на моiх руках. Якi ж вони набитi дурепи!
Урештi-решт я звiльнилась вiд капосноi хустки, а впоратись iз кляпом – то менi було раз плюнути.
На черзi дверi. Але спочатку треба пересвiдчитися, що вони не зачаiлися за ними, чатуючи на мене. Довелося присiсти навпочiпки й пильно оглянути горище через замкову шпару. На щастя, вони забрали ключ iз собою. На видноколi нiкого не було: окрiм нескiнченного плетива тiней, покинутого мотлоху й жалюгiдних дрiбничок, довге горище було порожнiм. Ласкаво просимо.
Я вiдкрутила дротяний гачок iз вiшалки для одягу, яку знайшла, коли обмацала ту частину задньоi стiни горища, що була в мене в головах. Далi встромила гострякуватий вигин гачка в замкову шпару, налягла на iнший його кiнець – i в моiх руках опинився утвiр, який формою нагадував лiтеру Г. Залишилось тiльки загнати свiй витвiр у глиб старого замка. Якась часинка розважливого рибацтва – у винагороду рятiвне клац. Виявилося, що це так легко, як горiхи лущити. Дверi розчинилися навстiж, i я вирвалася зi своеi темницi.
Я збiгла пiдстрибом широкими кам’яними сходами до холу, згаявши хвильку перед дверима iдальнi, щоб повiдкидати кiски на iхне звичне мiсце за плечима.
Обiд сервiрували рiвно о першiй на громiздкому дубовому столi для трапез. Так вимагав тато, i так це було за життя матерi.
– Офелiя i Дафна досi нагорi, Флавiе? – з неприхованим роздратуванням запитав тато. Його очi на мить вiдiрвались вiд розгорнутого бiля тарiлки з м’ясом i картоплею найсвiжiшого випуску «Британського фiлателiста».[2 - «Британський фiлателiст» – журнал, у якому висвiтлювались рiзноманiтнi аспекти британськоi фiлателii; його почав видавати Чарлз Нiссен, вiдомий колекцiонер марок, у 1908 р. Останнiй випуск вийшов у 1954 р.]
– Вони давно не наверталися менi на очi, – вiдповiла я.
Хiба ж неправда? Я не бачила iх вiдтодi, як вони силою увiпхнули менi кляп до рота й зав’язали очi, щоб потiм, користуючись моею безпораднiстю, затягнути сходами н