Малиновий пелiкан

Володимир Миколайович Войнович

Великий росiйський роман

Якщо визначати жанр нового роману Володимира Войновича, то його можна назвати «роман-бомба», бо одразу пiсля публiкацii вiн неодмiнно вибухне. Адже письменник у ньому говорить про таке, про що у росiйському середовищi волiють мовчати – хто ж захоче вiдверто визнавати своi помилки та вади, зiзнаватися в абсурдному устроi росiйського життя?

…А починаеться все з того, що автора, вiд iменi якого йде оповiдь, вкусив клiщ. Витягти його вдома не вдаеться, i тому постраждалого везуть у каретi «швидкоi допомоги» до лiкарнi. Дорогою з ним трапляються рiзнi пригоди, а коли вiн починае марити, перед очима постають рiзноманiтнi видiння. І всi цi пригоди та видiння пов’язанi з устроем Росii. Так, виявляеться, що краiною править Перша особа держави, скорочено Перодер, який мае вигляд… пелiкана малинового кольору. Чому? Пiсля анексii Криму з’ясовуеться, що украiнська хунта мало того, що гнобила населення, вона довела рiдкiсний вид птахiв – малинових пелiканiв – до майже повного винищення. Остання пара пелiканiв розучилася висиджувати яйця. І в Росii е лише одна людина, яка може iм допомогти особистим прикладом… А щоби догодити Перодеру, всi його пiдлеглi також набувають вигляду пелiканiв, прилаштовуючи й собi дзьоби – чи то з картону, чи то з iншого матерiалу…

Володимир Войнович

Малиновий пелiкан

© В. М. Войнович, 2016

© М. Ф. Каменюк, переклад украiнською, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015

Клiщ

Був у лiсi. Збирав гриби. Повернувся додому, поiв, поспав, подивився телевiзор, увечерi засвербiло в правому кутку живота. Почухав, забув, знову засвербiло, нагадало. Близько пiвночi, до сну зiбравшись, вирiшив наблизитись до свiчада. Глянув: ненечко моя! Коло дiаметром сантиметрiв п’ять наче триколiрна червоно-помаранчево-жовта мiшень i в самiсiнькiй серединцi, якщо з мiшенню порiвнювати, просто в десятцi – чорна масна цятка. Придивився – цятка-то жива, лапками ворушить. Клiщ!

Я багато чув про неприемностi вiд зустрiчi з цим паразитом, про можливi фатальнi наслiдки зi смертельним фiналом, тому полiз в iнтернет й одразу ж збагатився знаннями про клiщовий енцефалiт та хворобу Лайма (вона ж борелiоз – не плутати з композитором Берлiозом та його булгаковським однофамiльцем). Окрiм цих двох, про якi всi чули, е бабезiоз, рикетсiоз, гранулоцитарний анаплазмоз, моноцитарний ерлiхiоз та ще усiляка негiдь. Але для себе я прикинув, як найжахливiшi, першi двi (нагадую): енцефалiт та борелiоз. Ознайомився з першими симптомами: сильний головний бiль, блювання, свiтлобоязнь, температура до сорока, i це лише початок. В iншому випадку на шляху до смертельноi межi можуть спостерiгатись лихоманка, гiперемiя зiва, склер шкiри, диспепсичнi розлади, парези та паралiчi шиi, верхнiх кiнцiвок, обвисання голови на груди.

Я, зiзнаюсь, – людина слабкодуха. Коли чую про можливiсть якихось симптомiв, негайно iх помiчаю. Якщо хтось скаже, що у мене незвично червоне обличчя i чи не ознака це пiдвищеного тиску, вiн, тиск, негайно в мене пiднiмаеться до гаданого рiвня. Чи опускаеться, якщо запiдозрити, що вiн понижений. Спробуйте, скажiть при менi що-небудь про епiдемiю грипу, i мiй органiзм вiдразу вiдгукнеться кашлем, чханням та значним пiдвищенням температури. Зараз, якщо я не виявив у себе ознак гiперемii зiва та склер, диспепсичних розладiв, то лише тому, що не зрозумiв значення цих слiв. Якби зрозумiв, вони були б тутечки. А ось свiтла, менi здалося, в будинку надто багато, i обвисання голови на груди, це зi мною сталося одразу. Ледь я цю гидоту побачив, так вона, тобто голова, а не гидота, одразу й обвисла. Заглиблюватись далi в симптоми я не став, перейшов до iнструкцii, як позбутись непроханого гостя. Спосiб нiби простий. Прикласти ватку з олiею, потримати хвилин п’ятнадцять, паразит почне задихатись i полiзе назовнi. Я приклав. Через п’ятнадцять хвилин вiн не вилiз. І через тридцять, i через сорок залишався, де був. Терплячий виявився. Можливо, навiть чемпiон серед клiщiв з витривалостi, гiдний занесення до Книги рекордiв Гiнн