Богиня i Консультант

Володимир Львович Єшкiлев

Роман «Богиня i Консультант» здатний зламати звичнi та зручнi стереотипи з шкiльних пiдручникiв. Володимир Єшкiлев проводить читачiв за кулiсу украiнськоi iсторii та руйнуе нав’язану нам картину владноi гри глобальних сил. А все починаеться з того, що одного дня хлопцi, шукаючи мотузку, виламують замок шухляди i натрапляють на камiнець, захований серед археологiчного мотлоху. Той день назавжди змiнюе долi героiв роману, вплiтаючи iх у довгу криваву iсторiю, що тягнеться крiзь столiття. Автор iнтригуе читача детективною непередбачуванiстю пошукiв, точнiстю iсторичних деталей та парадоксальними iнтерпретацiями вiдомих подiй i фактiв.

У 2010 роцi за роман «Богиня i Консультант» Володимиру Єшкiлеву була присуджена Мiжнародна лiтературна премiя «Портал».

Володимир Єшкiлев

Богиня i Консультант

© В. Л. Єшкiлев, 2009

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

Замiсть прологу

Карпати. Ранок

Полковник дивився на хмарний фронт, що сповзав iз колючоi лопатки гiрського перевалу. Сизе лахмiття туману вже накрило нижнi тераси темно-зеленого передгiр’я i пiдповзло до жовтого урвища. Пiд ним сплiталися у живi канати водянi струменi. Вони вiдблискували тьмяним цинком.

– Красиво, – погодився з якоюсь невисловленою думкою Паладин Храму. – Ви, здаеться, провели дитинство у цих краях?

– Нi, то були iншi гори, – сказав Полковник.

– Іншi?

– Так.

Мовчання. Рiвний вiчний шум води.

– Ну, iншi то iншi, – Паладин вiдiгнав вiд обличчя комара. – Повернемося до справ. Наш iноземний друг дуже засмучений останнiми новинами. Ви обiцяли йому повний контроль над ситуацiею. Тепер, пiсля вашого проколу, вiн вже не з тiею довiрою сприймае нашi запевнення.

– А ви менше його запевнюйте. Не з тою довiрою вiн, бач, сприймае… Проколи трапляються. При здiйсненнi спецоперацii нiколи не можна спрогнозувати все на сто вiдсоткiв. Нiколи.

– Але ж це не може бути пiдставою для самовиправдань. Ідеться не про пересiчну спецоперацiю. Ідеться про такi речi, якi можуть зрушити свiтову рiвновагу Сил.

– Я в курсi.

– Ви в курсi? – на чолi Паладина накреслились вертикальнi зморшки. Наче дельта висохлих каналiв, якими пiт стiкае до перенiсся. – Це вашi люди, Полковнику, вашi люди стерли останнього носiя iнформацii. Стерли просто так, без потреби. А ще привернули увагу. Скоро тут з’являться гостi. Вiдомi вам. Ви будете з ними воювати?

– Буду.

– Полковнику, ви кажете…

– Не лякайте мене гостями. Не лякайте, кажу. Мiй дiд, аби ви знали, тими вашими гостями свиней годував.

– А от наш друг вважае, що настав час закликати Майстра Зброi.

– Ваш друг… Чорт би вас грав з отим вашим другом… А ви його зможете вiд цього вiдмовити?

– Я? – Паладин здивовано подивився на почервонiле обличчя офiцера. – Нi, я не зможу.

– А хто зможе? Ваш Коммодор зможе?

– Не знаю. Скорше «нi», анiж «так». Я все ж таки…

– Почекай, чоловiче, – Полковник провiв вказiвним пальцем мiж комiром i шиею, нiби йому тиснуло. – Я вiйськовий. Ваших грьобаних «не знаю, скорше так, може, як» я не розумiю. Не навчений. Вiдповiдай менi чiтко: зможе чи нi?

– То ви вiд мене вимагаете…

– Зможе чи нi? – Полковник наблизився до Паладина усiм своiм громiздким тiлом. Щось змусило того подивитися офiцеровi в очi. Вiн подивився, вiдвiв погляд i сказав:

– Нi.

– Тодi про що ми тепер говоримо? І нащо?

– Не треба, не треба отак вже робити висновки. Muchabola[1 - Надто товсто – бiльярдний термiн (iсп.).]. Чи ви вважаете, що нам iз вами тепер не потрiбна спiльна позицiя, не потрiбна спiвпраця?

Той не вiдповiв. Навiть не дослухав. Рiзко повернувся i рушив до свого «Volvo». Паладин ще деякий час дивився на його затягнуту в камуфляж спину. Потiм знизав плечима i витягнув iз футляра люльку. Перед тим, як скласти звiт про цю безглузду розмову, йому треба було зняти напруження.

«Все це неправильно, – сказав собi Паладин Храму. – Проти логiки i праведних знань. Сили хаосу рушили у контрнаступ, i свiт знову змiнюеться».

Вiн набив чубук чорним тютюном i запалив люльку. Його мозок вимагав димовоi гiркоти, смоляно-медового присмаку пiд язиком. Того надсвiтового вiдчуття, яке м