Ельвiра в Краiнi Котiв

Анна Лимич

Книга «Ельвiра в Краiнi Котiв» мiстить пiзнавально-фантастичнi оповiдання, розрахованi на сiмейне читання i спрямованi допитливим дiтям та iхнiм батькам. Формат книги виконуе психотерапевтичну функцiю, адже доведено, що родина котячих щедро надiлена здатнiстю лiкувати стреси в людей. Один день перебувае дiвчинка Ельвiра в Краiнi Котiв. Але знань, отриманих там, i пригод вистачило б комусь на цiлi роки. Будова твору нагадуе мiнi-енциклопедiю про Котiв з елементами казки та символiки. У книзi – безлiч мiфiв i легенд, створених у рiзних краiнах свiту. Усi чотирнадцять глав-зустрiчей означенi цитатами видатних людей, адже щира зацiкавленiсть котячими в усi часи була i залишаеться великою. Невеликi оповiдання цiкавi, як i казки, проте i розважальнi, i серйознi. Помiтним героем книги е Час, який щоразу нагадуе про себе як про найбiльшу людську цiннiсть, i вiн же – загадковий Хтось, трикстер з необмеженим правом, який, як i Чеширський Кiт з «Алiси в Краiнi Чудес», з'являеться i зникае, коли захоче. Чимало думок, як результат пережитого досвiду, висловив i сам автор. Головне, що в книзi кожний знайде те, що йому до вподоби.

Анна Лимич

Ельвiра в Краiнi Котiв

Ілюстрацii Омеляна Мельничука

Чарiвна киця. Екзотична Гламура

Єдина рiч, яку неможливо зрозумiти, чому кiшка колись вирiшила стати домашньою твариною.

    Кеннет Кларк

Нiбияк день народження, Ельвiра запам’ятала ранок, коли появилося чарiвне оксамитове диво – екзот! Звiсно, дiвчинка сприйняла це, як сюрприз, настiльки загадково це виглядало.

– Кошеня, швидше за все, Хтось пiдкинув пiд дверi, – мiркував тато, – i чому нам?!

Мама Ельвiри одразу помiтила, що створiння незвичайне i, безумовно, якась таемниця з усiм цим пов’язана. Зрештою, констатувала: «Дiватися нiкуди, воно наше!» Зараз ii хвилювало, де поставити для кошеняти мисочку та iнше, аби зручно було всiм. Премиле котеня отримало iм’я Гламура, бо виявилося дiвчам.

Час минав скоро, нiчого надзвичайного не вiдбувалося. Киця пiдкоряла своею безмiрною грайливiстю, наче вихор, носилася кiмнатами, миттево кидаючись на все, що рухаеться. А ще – муркотiла своi чарiвнi пiсеньки, особливо, коли тато розповiдав донi про домашнiх тварин.

Та одного лiтнього вечора, коли Ельвiра уявляла себе ветеринарним лiкарем, а Гламура мирно дрiмала на ii лiвому плечi, тепло посапуючи бiля самого вуха, щось нiби дзенькнуло! Киця здригнулася i голосно протягнула: «Н-я-я-а-в!»

Усi здивовано подивилися на домашню улюбленицю.

– Няв-няв! – знову нявкнула смугаста. – ОцеХтось щойно пiдказав менi, що вiн прийшов, i я готова оповiдати вам iсторii про могутнiй i незнищенний котячий рiд! І ви всi зрозумiете мою мову!

– Оце-то киця! – аж сплеснув руками тато.

– Му-р-р-р… – мило кивнула голiвкою задоволена Гламура, – Отож, почнемо! Близько десяти тисяч рокiв назад десь на Близькому Сходi люди приручили моiх пращурiв…

– А ще недавно вважалося, що в Єгиптi, – поправила Ельвiра, – а зараз з’ясувалося, що на Кiпрi!

– Отже, – вела киця чарiвним голосом, – тодi ми були лiсовими i дикими, мали сiре гладке хутро з темними смужками, або – й плямками…

– Чарiвна моя! – не втримався тато i погладив Гламуру по спинцi, – египтяни вважали ваших родичiв священними, адже першi помiтили, що ви дiете на людей, як найкращi природнi лiки.

– А головне, – додала мама, – кожна людина на Землi мае паралельно i котячу душу!

– Нiчого собi! І через це ми обожнюемо котикiв? – чмокнула Ельвiра свою смугасту красуню.

– Не тiльки, – облизуючи крихiтний перський носик, муркнула Гламура, – дикi кошенята i кiшечки забавляли дiтей i жiнок, тож iхнiй час минав у справжньому щастi! А от коти виявилися природженими мисливцями. Тому i чоловiки зачаровувалися загадковими створiннями.

– Няв-няв! – спробувала подражнити подружку Ельвiра. – Невже i в Єгиптi жилося котам, як тепер?

– О нi! – заперечила вона, – жилося краще! І будь-яке знущання над нами каралось нещадно!

– А нинiшнiх кривдникiв безпритульних тваринок, – зiтхнула мама, – лише зневажають…

– Так i е, – куснула довгий рожевий кiгтик Гламура, – хоча нашоi котячоi вiдданостi аж нiяк