Артем Стеценко розповiдае

Лiдiя Гулько

У книжку увiйшло двi повiстi. Джерелом для написання стало тiсне спiлкування автора з дiтьми. Зокрема, з одинадцятирiчним хлопчиком, прототипом Артема Стеценка.В основi повестей лежать реальнi факти i подii, що мали мiсце в однiй iз киiвських загально-освiтнiх шкiл. Автор прагнув точно передати лексичний i стилiстичний склад розповiдi свого героя, будову його речень. Рекомендуемо пiдлiткам, що люблять пригоди та iсторii з детективними ознаками. Також юним читачам, котрi прагнуть знайти вiдповiдi на питання, яких надто багато в час суцiльноi електронiки. Буде корисною для учителiв та батькiв, бо допоможе зрозумiти сьогоднiшнiх дiтей.

Артем Стеценко розповiдае

Записала Лiдiя Гулько

Про себе, планшет i Забiяку

1

Останнiй дзвiнок. У небо летять кольоровi кульки. Ура! Лiтнi канiкули почалися!

Безмежно щасливi, повертаемося додому. Плану на канiкули я ще не склав. Уважно слухаю Веню. Вiн працюватиме в командi Макса. Разом iз хлопчиками буде мити автомобiлi. На заробленi гривнi Веня накупить смаколикiв, розважитиметься в Гiдропарку.

Я загорiвся бажанням влитися в команду.

– Пiзно. Штати заповненi, – ошелешив мене друг.

Глянув на мене i сказав:

– Не переживай. Щось придумаю.

Довго Веня не думав.

– Артеме, ми можемо працювати в парi, – вигукнув радiсно.

Трiшки подумав i сказав (не так радiсно, як перед цим):

– Доведеться менi з тобою свiй заробiток дiлити. Значить, отримаю грошей менше, нiж хлопцi.

Окрилений, я запевнив друга, що вранцi прийду до нього.

– Вiдро i ганчiрку не бери. У мене все готове, – попередив Веня.

Тодi я ще й гадки не мав, що вранцi моя дорога проляже не до Венi, а в протилежний бiк.

2

Батьки привiтали мене iз закiнченням п’ятого класу. Тато подарував шкiряний м’яч, а мама приготувала святковий стiл. Ми з татом сидiли на диванi, а мама навпроти, на стiльцi, бо раз за разом вибiгала на кухню. Тато згадував свое золоте дитинство, рiдне село. Розчулений, я прилип до батькового плеча. Реально вiдчував себе iменинником. Несподiвано тато запропонував.

– Старичку (так вiн мене називае з трьох мiсяцiв), а чому б тобi не поiхати в мое рiдне село? Ти бував там не раз. Знаеш: у Людмили влiтку класно.

– Чисте повiтря, смачна артезiанська вода, огiрочки зi свого городу, садок… – пiдспiвала татковi мама.

Картопля застряла у моему горлi. Я голосно гикнув. Мама вибiгла на кухню. За мить подавала менi кухлик з водою, а татовi казала:

– Вранцi вiдвезеш Артема до Людмили.

Я гикнув ще голоснiше. Мiж гикавками прокричав:

– Не поiду в село. Залишуся в Киевi.

– Вiдпий води, синку, – сердечно припрошувала мама.

Я вiдпив. Однак не втримав кухлика – вилив воду на себе.

Мама метнулася на кухню за рушником.

– Нема тобi чого у мiстi робити, – заспокоював мене татко i гупав кулаком по спинi, щоб картопля пройшла.

– Не правда. Я уже знайшов собi заняття.

– Не одне, а три, – поправив тато. – Рахую: лежати на диванi – раз, тиснути на кнопки пiiспi – два, хлопати дверцятами холодильника – три.

Мама зi спiвчуттям дивилася на мене. Але я знав: вона не на моему, а на батьковому боцi. Протистояння додало менi сил. Я обiтерся рушником i рiшуче вiдвiв батькову руку. Голосно i твердо сказав:

– Макс зiбрав команду з хлопцiв нашоi школи. Я працюватиму з Венiамiном у парi.

Мама зробила великi очi.

– Синку, ти працюватимеш?

Зiгнута татова спина вирiвнялася. Голос його звучав, як метал.

– У такому разi нам, батькам, потрiбно знати все про твою роботу. Розказуй, в чому полягають твоi службовi обов’язки?

– Вони рiзнi.

– А конкретно?

– Будемо з хлопцями мити автомобiлi. Веня обiцяв менi вiддавати половину зароблених грошей.

– Із тих грошей, що йому видiлить брат. Бо половину Максим забере собi, як органiзатор. Виходить, в ручку тобi ляже лише четверта частина заробiтку.

– Ти ще, дитинко, не знаеш життя, – вмовляла мене мама. – Трапляються такi водii, якi манiпулюють дiтьми, або й зовсiм iм не платять. Нахабно кажуть: хлопцi, ви погано мое авто помили, не стану вам платити.

– Хiба такого примусиш оплатити виконану роботу? До того ж Максим неповнолiтнiй. Пiдприемство його незак