Таемницi Ходвартса

Сергiй Гридiн

Закадичнi друзi Соломка, Дмитрик та Циганчук зi своiми четвероногими друзями магiчним образом опиняються в дивному мiсцi. На перший погляд воно здаеться iм знайомим… Але це тiльки на перший… Казковi пригоди чекають на героiв попереду, де вони пройдуть випробування на вiрнiсть, смiливiсть i доведуть, що вони гiднi володiти чарiвною паличкою.

Сергiй Гридiн

Таемницi Ходвартса

Частина 1

Сонце встало, розплилося,

Наче жир у супi!

І лечу я на машинi

Як вiдьма у ступi!

– зненацька голосно зазвучала жiночим, писклявим голосом пiсня у мiзках Дмитрика Солом'янка, який до того часу спав мiцним i безтурботним сном, насолоджуючись канiкулами та цiлковитою свободою. Ну, майже цiлковитою (але про це трохи пiзнiше)!

– «Що за мара така?» – подумав крiзь сон Дмитро. – «Яка вiдьма? У якому супi?…Що за пiсня? Звiдки?» – привiдкрив вiн одне око, пройшовся затуманеним сном поглядом, по своiй кiмнатi.

На письмовому столi бiля вiкна сидiла Лiзка i сумними очима дивилась на Солом'янка, натякаючи, що непогано було б i перекусити щось! Сонце бо вже дiйсно встало! Вона вiдрегулювала музичний центр, налаштовуючи звук та сигнал радiохвилi.

А я гарна наче рожа,

Маю синi очi!

Покохай мене, миленький,

Бо я iсти хочу!

– Залунало з динамiкiв з подвоенною мiццю. Лiзка скорчила жалiбну пику, злiзла зi столу i пiдскочивши до лiжка, стягнула з Дмитрика ковдру. Той хвицнув ногою, намагаючись вiдiгнати вiд себе нападницю, але впав на пiдлогу i нарештi повнiстю прокинувся.

Лiзка! – iз злiстю закричав Солом'янко, – я iз тебе зараз котлету зроблю, дi-джей недороблений! – став вiн навкарачки, одночасно намагаючись схопити iстоту, яка так нахабно вирвала його iз обiйм Морфея, i виконати свою обiцянку.

Але Лiзка виявилась набагато спритнiшою. Вона голосно скрикнула i вискочила в коридор, мазнувши по обличчю Дмитра волохатим… хвостом. Лiзка була мавпою!..

…Дмитро Петрович Солом'янко, власною персоною, серйозний парубок 12 рокiв вiд народження, проживав в невеличкiй трикiмнатнiй квартирi у старому будинку разом

iз татом i мамою. Невисокого зросту, iз жовтуватим, схожим на стиглу пшеницю волоссям, та обличчям, рясно всипаним природою ластовинням, Дмитрик нагадував головного героя старого мультфiльму про рудого хлопчика, який чи-то вгрiв свого дiдуся лопатою, чи-то тiльки збирався це зробити, а потiм доводив всiм, що вiн старенького зовсiм i не бив, а навпаки вiдчував до того теплi почуття. До цього мультика досi залишався небайдужим тато, який скачав анiмацiю з iнтернету i часто ввечерi, влягшись на диванi та вмостивши ноутбук на живiт, переглядав, регочучи як мала дитина. Дмитро Петрович, не розумiючи такоi реакцii на не зовсiм довершений на його думку витвiр, який, напевне, дивились ще вимерлi досi динозаври, тiльки мовчки хмикав та зачинявся у своiй кiмнатi, вмикаючи на DVD-програвачi сучаснi, крутi мультфiльми, бiльшiсть яких чомусь були китайського чи японського виробництва.

Соломка (так любляче називала хлопчика мама) нiчим не вирiзнявся вiд своiх однолiткiв. Вiн любив дивитися по телевiзору рестлiнг, ганяв до одурiння футбол у дворi, не любив читати книжки (це ж стосувалося i пiдручникiв) та мiг на канiкулах проспати майже до обiду, накривши голову подушкою.

Така iдилiя продовжувалась весь червень i половину липня. А два тижнi тому в помешканнi Дмитрика Солом'янка з'явилась нова iстота. Треба сказати, що тато Соломки працював у невеличкому приватному зоопарку. Хоч звiрiв там поки що було не багато, але всi люди, причетнi до цього закладу, були не аби-якими фанатами своеi справи. Тож i Петро Солом'янко, за освiтою ветеринар, час вiд часу притягував додому на лiкування то папугу iз пошкодженим крилом i досить великим запасом ненормативноi лексики, якого конфiскували на митницi у контрабандистiв, то якусь дивну безхвосту ящiрку, що ii несподiвано винайшла у себе пiд ванною тiтка iз сусiднього будинку. Як вона туди втрапила (маеться на увазi ящiрка!) нiхто не знае, але ii зустрiч iз переляканою жiнкою вартувала нещасному плазуну хвоста i викликала у нього нервовий зрив, який потiм успiшно лiкував тат