Що впало, те пропало

Стiвен Кiнг

Трилогiя Бiлла Ходжеса #2

Легендарного письменника вбивае збожеволiлий фанат Моррiс Белламi. Вiн викрадае записники лiтератора, якi мiстять його новий роман, але прочитати твiр не встигае – полiцiя наступае йому на п’яти. Перш нiж потрапити до полiцейських у руки, Моррiс заховуе свiй скарб… Роки по тому хлопчик Пiт Сауберс знаходить скриню iз записниками славетного письменника. Але ця знахiдка смертельно небезпечна – безжальний Белламi виходить на волю! Урятувати Пiта вiд навiженого мае детектив Ходжес…

Стiвен Кiнг

Що впало, те пропало

Думаючи про Джона Д. МакДональда

Про те, чого варте життя, ми дiзнаемося, падаючи в прiрву.

    Джозеф Кемпбелл

Лайно? Ну й насрати.

    Джиммi Голд

Частина 1

Таемний скарб

1978

«Прокинься, генiю».

Ротстайн не хотiв прокидатися. Сон був занадто гарний. Йому наснилася перша дружина за кiлька мiсяцiв до того, як вона стала його першою дружиною, сiмнадцятирiчна, з усiх бокiв – сама досконалiсть. Вони обидва голi. Йому дев’ятнадцять, пiд нiгтями бруд, але вона проти, у всякому разi тодi, не була, бо вiн тiльки й думав, що про сни, а ii нiщо iнше й не цiкавило. Вона вiрила в сни навiть бiльше, нiж вiн, i правильно робила. У цьому снi вона реготала й тягнулася до тiеi частини його тiла, за яку було найпростiше вхопитися. Вiн спробував було увiйти глибше, але тут якась рука почала трясти його передплiччя, i сон луснув, як мильна бульбашка.

Вiн уже не дев’ятнадцятирiчний i не живе в Нью-Джерсi у двокiмнатнiй квартирцi; за пiвроку йому стукне вiсiмдесят, i живе вiн на фермi в Нью-Гемпширi, де, згiдно iз заповiтом, його й буде поховано. У спальнi скупчилися люди, iхнi обличчя приховували лижнi маски, одна червона, одна синя й одна жовта. Побачивши iх, вiн спробував змусити себе повiрити, що це теж сон – приемний сон перетворився на кошмар, як iнодi трапляеться, – але рука раптом вiдпустила його передплiччя, схопила за плече та грубо жбурнула на пiдлогу. Його вдарили по головi, i вiн скрикнув.

– Досить, – сказав чоловiк у жовтiй масцi. – Хочеш, щоб вiн зараз вiдключився?

– Дивись, – указав чоловiк у червонiй масцi. – Нiчого собi в дiдугана стоiть. Непоганий сон йому, напевно, снився.

Синя маска, той, що його трусив, сказав:

– Це йому вiдлити кортить. У такому вiцi бiльше нi вiд чого не встае. Ось у мого дiда…

– Тихо, – обiрвав Жовта маска. – Кому потрiбен твiй дiд?

Тут Ротстайн, ще закляклий i ще оповитий драним пологом сну, зрозумiв, що в нього неприемностi. У мозку спливли три слова: у будинку злодii. Вiн кинув погляд на трiо, яке матерiалiзувалося в його спальнi, вiдчуваючи, як розколюеться стареча голова (праворуч слiд чекати на величезний синець – завдяки антикоагулянтам, якi вiн приймав), i серце з небезпечно тонкими стiнками калатае, штовхаючи в лiвий бiк грудноi клiтки. Вони нахилилися над ним, трое в рукавичках i куртках у шотландську клiтинку пiд цими моторошними балаклавами. Хатнi злодii, i це в п’яти милях вiд мiста.

Ротстайн як мiг змiркувався, проганяючи сон i кажучи собi, що в усьому цьому е один позитивний момент: вони не хочуть, щоб вiн бачив iхнi обличчя, – отже, збираються залишити його в живих.

Можливо.

– Панове, – сказав вiн.

Мiстер Жовтий зареготав i звiв великий палець.

– Класний початок, генiю.

Ротстайн кивнув, нiби у вiдповiдь на комплiмент. Поглянувши на годинник бiля лiжка, вiн побачив, що зараз чверть на третю ранку, i знову перевiв погляд на мiстера Жовтого, який, найiмовiрнiше, був iхнiм ватажком.

– У мене зовсiм трохи грошей, але можете iх забрати, тiльки мене не чiпайте.

Порив вiтру зашурхотiв осiннiм листям по захiднiй частинi будинку. Ротстайн знав, що котел запрацював уперше цього року. Хiба лiто було не щойно?

– А як нам вiдомо, у тебе набагато бiльше, нiж «трохи». – Це сказав мiстер Червоний.

– Тихо. – Мiстер Жовтий простягнув руку Ротстайновi. – Пiдводься з пiдлоги, генiю.

Ротстайн вхопився за руку, яку запропонували, i, хитаючись, пiдвiвся на ноги, потiм сiв на лiжко. Вiн важко дихав, занадто добре розумiюч