Рогнеда

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

«Рогнеда» – роман-сказання про вродливу та гордовиту полоцьку княжну. Все, здавалося б, обiцяло iй любов, обожнювання i щастя. Але цi надii рухнули водномить, коли красуня Рогнеда опинилася в потоцi бурхливих подiй та суперництва двох рiдних братiв – Ярополка i Володимира Святославичiв, коли виклично-гордо вiдмовила Володимиру, ще й назвала його зневажливо «сином рабинi». Таких образ Володимир не прощав нiкому…

Валентин Чемерис

Рогнеда

© В. Л. Чемерис, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

* * *

Впадаю коло любки: «Та ти не бiйся! Ти не журися! Та ти ж мое серденько».

    М. Вовчок

(Любка – розм., кохана дiвчина або жiнка. Коханка. А ще – пестливе звертання до дiвчини або жiнки, зокрема до… власноi.)

Сказання – жанр давньоруськоi розповiдноi лiтератури про iсторичних дiячiв та тi подii, у яких вони брали участь; оповiдний твiр iсторичного або легендарного змiсту.

В автора це роман про Рогнеду Полоцьку, пiзнiше – киiвську княгиню, i про Володимира Святославича, великого князя Киiвського, жiнколюба, рiвного Соломону (любив i мав жiнок), та як вiн силою взяв Рогнеду – любкою-голубкою його вона стане пiзнiше.

Як пiзнiше ця любка-голубка вiзьме гострий нiж i однiеi чарiвноi мiсячноi ночi нацiлить його в серце сонного Володимира Великого, званого на Русi ще Красним Сонцем. Нiчого не пiдозрюючи, святитель Русi мирно спатиме собi пiд теплим боком Рогнеди. Вона була його другою жоною. Сьомою i останньою – принцеса Анна Вiзантiйська, що ii Володимир привiз на Русь разом iз християнством.

«Анна Киiвська – королева Францii» може бути другою книгою роману «Рогнеда», головною героiнею якого е вже дочка Ярослава Мудрого – княжна Анна… Так-так, онука княгинi Рогнеди, яка волею долi стала королевою Францii. Тож це сказання про таемницi ii життя, любовi та загадковоi смертi, що не всi ще й досi розгаданi.

Але, пiшовши з цього свiту, Анна Ярославна назавжди залишилася в ньому. Хоча б тому, що «mа mori na pas errete ma de» – «моя смерть не зупинила мое життя».

Був на Русi дуже давнiй звичай: молода мала роззувати молодого перед першою шлюбною нiччю – так вона вже за медового мiсяця показувала свою покiрнiсть майбутньому чоловiковi. Дочка полоцького князя Рогволода, горда Рогнеда, не схотiла схилятися перед новгородським князем Володимиром i в першу нiч роззувати того, кого вона називала сином рабинi (робичичем) Ольжиноi ключницi Малушi. Полоцька князiвна хотiла вийти замiж за великого киiвського князя Ярополка – до речi, брата по батьковi Володимира – i його роззути, ставши навзамiн киiвською княгинею. Але Володимир кинувся навперейми ii мрiям… Бо хотiв, аби полоцька гордовита красуня саме його роззула…

І, домiгшись свого, на досягненому не заспокоiвся, а зажадав, аби його роззула ще й вiзантiйська принцеса Анна, вона ж царiвна. І це – не беручи до уваги п’яти iнших вродливиць з рiзних краiв i нацiональностей, якi теж були його «любками-голубками»…

Пролог.

Це вiн, Володимир, за словами Нестора, «був жонолюбцем, як i Соломон»

…Володимир же був переможений пожадливiстю до жiнок… І був ненаситним у блудi, i приводив до себе замiжнiх жiнок, i дiвиць розбещував, бо був жонолюбець, як i Соломон…

    Повiсть врем’яних лiт

Вiн стоiть п’ятиметровим пам’ятником на нижнiй терасi Володимирськоi гiрки, в мантii з хрестом i великокняжою шапкою в руцi, стоiть на шiстнадцятиметровому чавунному постаментi i квадратному стилобатi[1 - Стилобат (стереобат) – в античнiй архiтектурi – цоколь будiвлi або колонади.] з чавунних плит, що мае вигляд восьмигранноi каплицi псевдовiзантiйського стилю.

На постаментi – барельеф «Хрещення Русi» i герб старого Киева (архангел Михаiл з нiмбом навколо непокритоi голови, з пiднятим мечем у правiй i зi щитом у лiвiй руцi).

Це вiн – великий князь Киiвський Володимир.

Вiн же – Володимир Великий.

Вiн же – Володимир Святий. (У святому хрещеннi – Василiй.)

Вiн же – хреститель Русi, Рiвноапостольний.

Прозваний у народi – Володимир Красне Сонечко.

Рiк народження – невiдомий.

Рiк смертi – 1015.

З