Пригоди Олiвера Твiста

Чарлз Дiккенс

Бiблiотека свiтовоi лiтератури

«Пригоди Олiвера Твiста» – роман видатного англiйського письменника, класика свiтовоi лiтератури Чарлза Дiккенса (1812–1870). Це хвилююча iсторiя сироти, що опинився у нетрях Лондона. Хлопчик зазнав злиднiв i безправ’я, знущання i самотностi, та жодного разу не поступився почуттям власноi гiдностi. І жорстока доля вiдступила перед його щирим прагненням чесного життя. Олiвер, завдяки спадщинi, що вiд нього приховували, стае заможним юним джентльменом i знаходить щастя, «яке тiльки можливе у цьому повному мiнливостi свiтi».

Чарлз Дiккенс

Пригоди Олiвера Твiста

© Н. Д. Бiлик, передмова та примiтки, 2012

© В. М. Карасик, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2001

Роман про дитину та iншi проблеми дорослого свiту

Чарлз Дiккенс е не тiльки найвiдомiшим письменником англiйськоi лiтератури ХIХ столiття, але й найхарактернiшим для неi. Його романiстика вийшла з художньоi традицii, яка сформувалась у попередньому ХVIII ст., з ii типово нацiональним колоритом. Цей колорит був породжений особливостями суспiльного устрою й культурних традицiй Англii i не меншою мiрою англiйським нацiональним характером. Цими соцiокультурними чинниками зумовлена надзвичайно розвинута побутоописовiсть та звичаеописовiсть його романiв, умiння створювати рельефнi характери на побутових деталях i подробицях поведiнки персонажiв. Виразно виявляеться у нього також схильнiсть англiйцiв усе оцiнювати переважно з морально-етичноi точки зору. А ось здатнiсть у всьому знаходити комiчний чи гумористичний змiст й подавати життя у вiдповiдному освiтленнi вiдбивае специфiку нацiонального характеру з його специфiчним «англiйським гумором». «Дiккенс комфортно розмiстився в англiйськiй традицii, по-домашньому влаштувався в ii чотирьох стiнах… У його душi митець добре ладнав з англiйцем…» – писав про Дiккенса Стефан Цвейг. Тут треба уточнити, що австрiйський письменник ХХ ст. мав на увазi не тiльки й не стiльки англiйську художню традицiю взагалi, скiльки художню i соцiоморальну традицiю певноi епохи – епохи вiкторiанства (названоi так за iм’ям королеви Вiкторii, яка правила з 1837-го по 1901 р.). Саме Дiккенс став тим письменником, який найбiльш повно вiдбив ранньовiкторiанську епоху, ii моральнi цiнностi та устоi, побут та звичаi, ментальнiсть i суспiльну психологiю.

Слiд зазначити, що, попри свою вiдому стриманiсть, у романiстицi англiйцi емоцiйнiшi за своiх европейських сусiдiв, вони не схильнi до чiткого аналiтизму й до «наукового» пiдходу до людей i життя у цiлому, притаманного французькому реалiстичному роману. Не в останню чергу саме завдяки цьому романи англiйцiв виглядають «людянiшими», «теплiшими», емоцiйно ближчими читачевi, що дозволяе iм не втрачати популярностi й досi. Про майже безмежну владу Дiккенса над читачами образно й проникливо сказала Вiрджинiя Вулф, знаменита англiйська романiстка, в словах якоi неприйняття Дiккенса, характерне для модернiстiв, поеднуеться з щирим захватом: «…Допоки ми перебуваемо пiд його чаром, цей великий генiй примушуе нас бачити свiт, як вiн того волiе. Ми… забуваемо, що могли захоплюватися самотнiстю, з iнтересом спостерiгати за складним життям душi наших друзiв, насолоджуватись красою природи. А залишаються у пам’ятi лише дивацтва, схвильованiсть, гумор i причуди людських характерiв; запахи, присмак i кiптява Лондона; неймовiрнi збiги, якi стикають страшенно вiддаленi один вiд одного життя…»

Ми звикли пов’язувати творчiсть Дiккенса з реалiзмом, i ii реалiстичний складник справдi не можна iгнорувати. Але Дiккенсiв реалiзм не е реалiзмом, який передае життя, за вiдомим визначенням, «у формах самого життя». В iндивiдуальному стилi Дiккенса органiчно поеднуються реалiстичнi й романтичнi, побутовi й фольклорно-мiфологiчнi елементи. Дiккенс сам пiдшукував iлюстраторiв, iх було двое, Фiз (Геблот Найт Браун) i Джордж Крукшенк, iз них другий iлюстрував «Олiвера Твiста»; з iхнiми iлюстрацiями виходило зiбрання творiв Дiккенса росiйською мовою у 50—60-тi рр. минулого столiття. Їхнi iлюстрацii бентежать, сприймаються не одразу – i в