Анна Киiвська – королева Францii

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

Новий роман В. Чемериса присвячений доньцi Ярослава Мудрого, красунi Аннi, першiй королевi Францii. Вона подарувала Генрiху І не тiльки спадкоемця корони – Фiлiппа, а й значною мiрою змiнила хiд французькоi iсторii. Смiлива, розумна та освiчена королева поступово стае спiвправителькою Генрiха. Їi пiдписи стоять поруч з пiдписами короля на важливих державних указах. Владна i мудра, вона розумiла свою роль в управлiннi краiною. Францiя стала ii державою, а французи назавжди запам’ятали ii як королеву Францii – Анну Киiвську. Але чи була щаслива ця жiнка i де вона закiнчила свiй земний шлях, про це не знае нiхто…

Валентин Чемерис

Анна Киiвська – королева Францii

© В. Л. Чемерис, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

* * *

У Ярослава Мудрого, сина Володимира i Рогнеди, як у казкового короля, були три дочки, три вродливi i гордi принцеси Ярославни: старша Анастасiя стала угорською королевою, середульша Єлизавета – норвезькою, а потiм датською, а найменша, Анна, стала французькою королевою.

    (Про Анну Ярославну i сiе сказання)

«У давньоруському письменствi жiнкам не пощастило. Якщо лiтописи та iншi лiтературнi пам’ятки час вiд часу згадують про синiв та онукiв князiв, то iхнi дочки й внучки залишилися замовчаними. Зрозумiло, що годi й сподiватися вiд давньоруських джерел якихось звiсток про жiнок з народу. Чому? А тому, що в XII–XIII ст. книжники волiли писати лише про вартi уваги справи: вiйни та походи, мiжкнязiвськi стосунки, церемоннi подii. Для родинного життя у лiтописах та iнших джерелах мiсця не було. Тому iсторики майже нiчого не знають про життя жiноцтва Киiвськоi Русi».

    (М. Ф. Котляр. «Історiя Украiни в особах. Давньоруська держава»)

Сказання перше. Свати з чужоземелля

«Вийти замiж за iноземця, та й до всього ж – за парижанина, та ще (увага!) – за короля! Сучасним шлюбним агентствам важко й уявити бiльш вигiдну партiю для киянки. А ось у серединi XI столiття переiзд iз Киева до Парижа на постiйне мiсце проживання можна порiвняти хiба що з переiздом до провiнцiйного Житомира. Адже за розмiрами i впливовiстю Францiя тодi була схожа на герцогство, а ii столиця за розмiрами в кiлька разiв поступалася перед Киевом».

    (Зi статтi)

І всього лише 3 години 20 хвилин

Прикметним слiвцем «Жуляни» називаеться мiсцевiсть на пiвденнiй околицi (правда, колись вона була околицею) Киева. Сьогоднi це майже центр, принаймнi неподалiк нього.

Це лiтописна Желань, вiдома ще з часiв Киiвськоi Русi.

Згодом Жуляни були власнiстю Софiйського монастиря.

Нинi Жулянами називаеться промисловий район украiнськоi столицi, що разом iз селищами Гатним, Пироговим та Чапаевкою складають житловий масив столицi з населенням близько 100 тисяч чоловiк.

У Жулянах – один iз трьох аеропортiв Киева. І це всього лише за 6 км вiд центру мiста. Як кажуть, i вдома, i в гостях. І лiтаки 14 авiакомпанiй, наших i мiжнародних, приземляються у Жулянах. Багато з них я iнодi зустрiчаю i проводжаю. Правда, очима, поглядом. Рiч у тiм, що я мешкаю в Киевi неподалiк Жулян, бiля станцii метро «Святошино», i до аеропорту вiд мого будинку якихось двадцять хвилин на таксi.

А для погляду це – миттевiсть.

Здебiльшого дивлюсь на посадку авiалайнерiв вечорами та вночi, коли, бувае, працюю. Узимку в Киевi рано починае смеркати – о п’ятiй вечора за вiкном уже западае пiтьма. Моя квартира виходить вiкнами на схiд, якраз у бiк аеропорту Жуляни, i менi з вiкон добре видно, як горить-сяе гiрлянда золотисто-жовтих вогнiв на початку злiтно-посадочноi смуги (таку ж гiрлянду вогнiв видно в кiнцi смуги).

І в чорнотi неба видно вогнi авiалайнерiв, якi, зайшовши на глiсаду[1 - Глiсада (франц. буквально – ковзання) – траекторiя зниження авiацiйного лiтального апарата.], – це десь 4 км вiд аеропорту – знижуючись, прямують на посадку й уздовж низки жовтавих вогнiв зникають – iхне приземлення менi не видно з-за дерев, як i самоi смуги.

Тож я часто вечорами спостерiгаю з вiкна свого кабiнетика (13-й поверх), як, сяючи яскравими вогнями