Лицар з Кульчиць

Ярослав Іванович Ярiш

Історiя Украiни в романах

Ім’я Юрiя Кульчицького овiяне загадками, двозначностями i навiть легендами. Яким же насправдi був рятiвник Вiдня? З якого роду-племенi походив той, хто врятував велику европейську столицю вiд турецькоi навали?..

Іще молодим, через конфлiкт iз польським шляхтичем, Юрiй змушений тiкати з рiдних Кульчиць на Запорозьку Сiч, де зустрiчаеться з козацьким отаманом-характерником Іваном Сiрком i виконуе його доручення. Розвiдник, воiн, контрабандист, шпигун, але понад усе – запорозький козак. Ось таким постае перед читачами Юрiй Кульчицький, який врятував Вiдень вiд туркiв i першим у тих краях почав варити каву, в новому гостросюжетному романi молодого письменника Ярослава Ярiша, автора книжок «Сповiдь з того свiту» та «Судний день», що вийшли друком у видавництвi «Фолiо».

Ярослав Ярiш

Лицар з Кульчиць

© Я. І. Ярiш, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

* * *

Пролог

Данило, князь Галицький, молився. Вiн стояв навколiшки в церквi перед образом святого Василiя. Був простоволосий, в одязi рядового дружинника. Читав молитви щиро, ревно, як це вмiють робити тiльки люди сильноi волi. Разом iз ним молилися ченцi. Князь звертався до Бога, дякуючи за перемогу над ворогами землi Руськоi. У церквi було тихо, тiльки чулося шипiння воску на запалених свiчках. Така дружня i щира молитва в цьому куточку завжди додавала князевi душевноi легкостi та сили. Тут Бог зважав на його молитви.

Данило дуже полюбив цей край. Тут добра земля – масна, родюча, тут шовковистi трави, тут сине небо iз жайворонками та дивовижно гарна пiсня дiвчат. А ще поряд повноводий Днiстер, який годуе людей рибою та захищае вiд ворога. Навколо – густi бори, лiси, дiброви, так що й свiта бiлого за ними не видно. Краса, тиша, благодать Господня.

Пiсля звершень державних та трудiв ратних Данило завше приiжджав сюди, до свого селища, аби вiдпочити та помолитися у монастирi Святого Василiя. У розмовi з iгуменом завжди мiг знайти розраду i пораду. От i тепер приiхав сюди iз доброю звiсткою.

– Істинно, велику побiду дав Господь тобi, княже, та дружинi нашiй над мадярами, – сказав отець iгумен до князя, коли вони вийшли iз церкви i попрямували до валiв.

– Славлю Господа, – вiдповiв Данило. – Нiби Дух Святий зiйшов на наших воiв. Особливо комонники мужньо билися, сильно трощили лави ворожi – вони нам ту перемогу принесли.

Отець iгумен поглянув на небо: там повiльно пливли хмари, збиваючись докупи, аби пiд вечiр впасти на землю життедайним дощем.

– То допомогли святi мученики Флор тi Лавр.

Князь поглянув на iгумена, щиро зiзнався:

– Не чув про таких.

– Вони були рiднi брати, майстри-каменотеси. Цi святi угодники колись прийняли мученицьку смерть за вiру Христову. Зараз святi Флор i Лавр е покровителями коней: без iхньоi допомоги тут не обiйшлося.

Данило задумався. Монастир стояв у лiсовому урочищi, навколо нього розташувалося княже городище, обнесене високим валом. Данило став на височинi й дивився на широкий розлив Днiстра. Тодi повернув голову у другий бiк, ковзнув поглядом по единiй дорозi, що вела з городища на захiд: там розросталося нове селище.

– Чого люди йдуть iз городища i селяться там? – запитав князь настоятеля монастиря.

– Там б’ють джерела, там вода, княже. Люди до води тягнуться.

Князь мить подумав, а потiм сказав:

– Тодi нехай i мое городище там буде, пiду до людей. І церкву нашу туди перенесемо, бо де живуть люди, там i дiм Божий мае стояти. Уречу цю церкву мученикам Флору та Лавру…

Сталося, як сказав князь. Так iз прадавнього поселення, iз княжого улюбленого селища зародилося село Кульчицi, i постала у ньому церква, уречена братам-каменотесам. Уже син Данила Галицького Лев подарував село лицарям iз роду Драго-Сасiв, за iхнi величезнi заслуги, за хоробрiсть. Із цього славного кореня i пiшли роди Кульчицьких…

Видиво у Юрковiй головi розсiялося: Данило Галицький посмiхнувся малому на прощання i зник. Із лiсовоi обителi хлопець знову повернувся до рiдноi хати: навпроти нього сидiв тато i рiвним голосом розповiдав бувальщину. Бать