Час прокидатися.UA

Гарфанг

Звичайний юнак випадково здобув незвичайний дар – зчитувати iнформацii з усього, до чого доторкнеться. Цей дар принiс бiльше проблем, анiж користi – адже е речi, про якi не варто знати: наприклад, думки самогубцi чи спогади кiлера… Намагаючись не втратити здоровий глузд, вiн вчиться жити далi з новими здiбностями. Та до рук хлопцевi потрапляе хрестик, що колись належав одному з ватажкiв повстанцiв. Історiя, яку «пам’ятае» загублена рiч, змiнюе його свiтогляд…

Гарфанг

ЧАС ПРОКИДАТИСЯ.UA

Стас

Тодi, деякий час назад, увечерi на свято Незалежностi, коли я ледве стояв на неслухняних ногах на березi невеликого сiльського ставка, у компанii таких само нетверезих товаришiв, я навiть не здогадувався, що лише за кiлька хвилин мое життя змiниться раз i назавжди. Аби хтось сказав менi, що я здобуду в результатi такого необережного вчинку, як стрибок iз берега у глибоку, але пiдступну ставкову воду, я б не лише протверезiв, а й забрався б вiд водойми на вiдстань пострiлу. Проте внутрiшнiй голос, заморочений алкоголем, просто не мiг достукатися до свiдомостi… А ще через хвилину я вже летiв уперед, до темного плеса ставка, на днi якого зустрiчi з моiм нерозумним лобом чекала важезна колода – швидше за все, зламана гiлка однiеi з багатьох верб, що росли понад ставом. Та, зрештою, не так важливо, чим вона була колись – в результатi нашоi «зустрiчi» вона стала для мене поворотним каменем на моiй життевiй дорозi. До зустрiчi з нею я був звичайним менеджером середньоi линки, який щойно розпочав свою кар’еру у великому мiстi, i жив подiбно до тисяч iнших молодих, не зв’язаних якимись обов’язками чоловiкiв. А став…

Самому б розiбратися, ким саме…

Своi новi здiбностi я вiдчув ще у лiкарнi, коли через пiвдоби пiсля стрибка розкрив нарештi очi i розмазанi свiтлом картини свiту бiлого, куди я повернувся, виявилися невеселим лiкарняним iнтер’ером.

Коли емоцii рiднi, що не вiдходила вiд мого лiжка, вщухли, i я нарештi уяснив, що сталося, то зрозумiв – менi фантастично пощастило. В iнакшому разi я просто зламав би шию або геть вибив би «з дурноi голови п’янi мiзки, якщо вони там взагалi були», як прокоментував ситуацiю сердитий i наляканий батько.

«Ну нiчого, синку, видужуй. Добре, що все обiйшлося,» – сказав тодi вiн i стиснув мою ще слабку руку. Тiеi ж митi незрозумiла хвиля емоцiй накрила мене, i я раптом побачив – нiби десь згори i здалеку – власне розпластане на березi тiло, i моiх товаришiв, що бiгають, мов переляканi дiти, туди-сюди по березi, i вiдчув як менi спирае дихання, а голка рiзкого болю впиваеться всередину сполоханого серця…

Це все промайнуло за якусь долю секунди, i з переляку та вiд несподiванки я, мабуть, зблiд, проте батьки списали це на мiй нездоровий стан. Чесно кажучи, я зробив так само – мабуть, мiй хворий мозок ще не геть оговтався вiд потрясiння – в усiх сенсах цього слова.

А вже наступного дня, пiд час того, як молоденька медсестра робила менi iн’екцiю, i у моiй головi з’явилися раптом картини бурноi ночi в романтичному свiтлi ароматних свiчок у вбранiй рожевим кiмнатi, я не дуже злякався i списав це на буйство гормонiв (ну з ким, зрештою, не бувае? Мабуть, починаю видужувати…)

Недобре я почав пiдозрювати лише коли лiтнiй лiкар, присiвши на край лiжка бiля мене, оглядав та обмацував мою голову, i я побачив – нiби на екранi, що з'явився прямiсiнько посеред голови, якщо так можна сказати – операцiйну i нерухому на хiрургiчному столi людину з вiдкритою грудною клiткою. Це була операцiя, у якiй я нiби сам безпосередньо брав участь; проте замiсть панiчного страху, який би мав вiдчути я сам – абсолютно далека вiд медицини людина, у подiбнiй ситуацii (чесно кажучи, не переношу вигляду глибоких або вiдкритих ран), але натомiсть я вiдчував сплав рiшучостi, хвилювання, i легкого сумнiву у вiрностi мною з прийнятого рiшення. Коли невiдомо звiдки взята хвиля картин та вiдчуттiв, мов якась паралельна вiртуальна реальнiсть, так само швидко зникла, як i з’явилася, я вiдчув, як через пласт вiдносного спокою, у якому перебувала досi моя свiдомiсть, п