Якби все розпочати заново?

Людмила Когут

Захоплива розповiдь про кохання i хитросплетiння людських стосункiв упродовж довгих десятилiть, про чарiвнi витiвки веселоi фантазерки долi, часом щедроi на подарунки, а iнколи подiбноi на злющу даму, цiлком позбавлену доброти i почуття гумору. Разом з героями ви поринете в цiкаву подорож у минуле зi щасливим поверненням у сьогодення, замислюючись… А якби все довелося розпочати заново…

Людмила Когут

Якби все розпочати заново?

Частина 1

Павутина подiй

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я ii зустрiти не зумiв.

Вона до мене випливла з туману

Моiх юнацьких несмiливих снiв.

Вона прийшла, заквiтчана i мила,

І руки лагiдно до мене простягла,

І так чарiвно кликала й манила,

Такою нiжною i доброю була.

І я не чув, як жайвiр в небi тане,

Кого остерiгае з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана,

Ну як менi за нею не пiти?

    Василь Симоненко

Актова зала поволi заповнювалася. З неймовiрною швидкiстю з тихого барвистого людського квiтника ставала схожою на дзижчащий вулик, в якому з дикими криками вiд захоплення кидались одна до одноi святково вдягненi дiвчата, дiвицi, жiночки. Хлопцi ж, парубки та чоловiки зустрiчали своiх знайомих бiльш стримано, поважно потискуючи один одному руки та дружньо поплескуючи по плечах. За короткий час у примiщеннi утворився некерований безлад зi смiхом, вересками, зойками i гучними гупаннями сидiннями крiсел…

У школi була довгоочiкувана зустрiч однокласникiв. І цим пояснювалось усе. Нарештi всi зручно розсiлись i поволi затихли. На сцену вийшов директор школи.

Це був iмпозантний i гарний чоловiк, на якого iз захопленням дивилося все жiноцтво, присутне в залi, починаючи з його вiдданоi заступницi i правоi руки Євгенii Михайлiвни Кисiль, усiх решта вчительок, сьогоднiшнiх старшокласниць, колишнiх випускниць i закiнчуючи невибагливими прибиральницями, якi скромно вмостилися в останньому ряду шкiльноi актовоi зали, сидiли тихенько, як сiрi мишки в коморi, та iз задоволенням i неприхованим зацiкавленням споглядали святкове дiйство, на яке вони прийшли з власноi волi, а не з примусу.

…У навчальному закладi панувала атмосфера дружньоi спiвпрацi та активного колективного життя, що в подiбних освiтянських установах траплялося не так часто. Безперечно, у цьому була заслуга мудрого керiвництва Вiталiя Андрiйовича Кондратюка, якого позаочi всi нiжно називали «Наш Вiтьок» або «Кiндрат».

Пiсля його короткого та ненудного виступу розпочався святковий концерт, на якому демонстрували свое незгасле молодече завзяття випусники попереднiх рокiв i теперiшнi школярi. Емоцiйно налаштований зал сприймав виступи на ура. Всi були щасливi та пiднесенi.

По закiнченнi урочистоi частини та концерту веселi випусники згуртувалися по своiх класах та голосною i рiзнокольоровою юрбою пiшли в «придворний» ресторан. Дирекцiя школи постiйно використовувала його для проведення випускних вечорiв, вiдзначення днiв народження, ювiлеiв та iнших визначних подiй, якi згуртований i «перевiрений у боях» учительський колектив вiдсвятковував за спiльною чарчиною. Шеф ресторану був найближчим другом керiвника навчального закладу. І це все пояснювало. Ресторан мав великий прибуток, а колектив школи – надзвичайну приемнiсть. Вигода була взаемною…

Клас, про який мовиться, залишив стiни школи п’ять рокiв тому.

І от тепер за урочистим столом зiбралися люди, в яких за спиною вже був певний життевий досвiд. Бiльшiсть iз них закiнчили навчання в iнститутах, технiкумах, училищах, а хлопцi вiдслужили армiю i почувалися справжнiми чоловiками.

Тамадував у них, як повелося з давнiх-давен, староста класу. Вiн упевнено сидiв поруч зi своею дружиною, яка колись вчилась iз ним у школi. Одружились вони два роки тому. Загалом же з цього класу побралися п’ять пар. У такий визначний ювiлейний день вони всi були присутнi. Решта з однокласникiв, хто був одружений з «чужинцями», прийшли на вечiр без своiх «подружнiх тягарiв». Та й тi однокласники, якi ще не встигли зв’язати себе намертво тiсними путами Гiменея, на цiй вечiрц