Краiна розбитих сердець

Людмила Когут

«Краiна розбитих сердець» – друга книжка Людмили Когут – мiстить повiстi та оповiдання, стрижневою темою яких е жiноча доля, почасти складна, але незмiнно незвичайна, iнколи дивовижна та захоплююча. Жiнка, яка е головною героiнею в усiх творах, подана автором з неприхованою симпатiею, надiлена життевою мудрiстю, гiднiстю i незгасним прагненням свiтла, тепла й доброти.

Людмила Когут

Краiна розбитих сердець

Цю книжку присвячую пам’ятi мого чоловiка Михайла

Не вмiю жити просто так,

Я можу тiльки чимось жити —

Кохати, мрiяти, творити,

Щоб слiд залишив день прожитий,

Життя щоб мало сенс i смак.

    Людмила Когут

Фатальне вiдрядження

Частина перша

Щасливе нещастя

Є сторiнки таемнi у життi —

Хтось береже, хтось кине на поталу.

Шкода людей, якi iх до пуття

За все життя так i не прочитали.

Інтимним свiтом зветься та глава.

Менi здаеться, що в нiй суть людськая.

Як вiд бажань хмелiе голова!

Кохана очi млосно опускае,

Свiдомiсть вiдключаеться, i все —

Говорять тiльки очi, губи, пальцi,

Нас вища сила мов потiк несе,

Не в силах зупинитись чи вертаться…

«Нi – так жити далi просто неможливо!!! Я зовсiм невибаглива, але всi домашнi сiли менi на шию та й нахабно енергiйненько дригають ногами», – голосними дзвонами били в ii головi недобрi думки про свою сiм'ю.

«Усе на менi: i прання, i харчування, i покупки. Пiсля вiдрядження мушу провести виховну роботу i пропорцiйно пороздавати обов'язки всiм членам сiмейного екiпажу. Для мене однiеi цього трохи забагато!» – рiшуче розмiрковувала Уляна, наполегливо пхаючи велику дорожню сумку нерiвною брукiвкою з намерзлим льодом вiд примiського автобуса до обласного залiзничного вокзалу.

«Дожилась!!! Навiть провести в далеку дорогу нiкому!!! Волочи сама своi торби i не жалiйся!!!» – образа опановувала ii, але вона знала, що звинувачувати iй немае кого, хiба що – себе. Уляна дозволила так до себе ставитись – i от мае невеселий результат!

Вона ледве стримувала сльози: «У всiх е особисте життя, а в мене тiльки каструлi та господарство, – важко зiтхнула. – Кожен мае те, на що вiн заслуговуе!» – i далi ковзала по льодових грудках, пересуваючи важелезну торбу.

Домочадцi заздалегiдь знали про ii вiдрядження на майже мiсячнi курси пiдвищення квалiфiкацii, i нiхто не допомiг зiбратись та наварити iсти хоча б на перший час ii вiдсутностi. Уляна по думки сварила себе за обов'язковiсть i занадто велику вiдданiсть сiм'i. Вона повинна зрозумiти, що дiти вже виросли, е самостiйними i цiлком можуть впоратися з усiма домашнiми проблемами без неi, але вона за звичкою все хотiла зробити сама. Вона ж бо – iхня мама!!!

Ну хiба можливо на мiсяць наперед наварити борщiв чи насмажити котлет i дерунiв?! Вона хотiла все зробити для своiх дiтей i так старалась, що особистi речi у вiдрядження збирала похапцем в останню хвилину i прихопила багато зайвого.

Уляна була сердита на весь бiлий свiт, а найбiльше на себе! Морально навантажувала себе, а не дiтей. Злилась на них, бо все виходило не так, як хотiла, але переживала з цього приводу лише вона одна.

…Донька закiнчила iнститут i заочно вчиться в аспiрантурi, працюе. Незабаром виходить замiж. Уляна вже не могла дочекатися цього щасливого дня – весiлля запланували на весну, пiсля Великоднiх свят, а зараз надворi тiльки грудень. Молодята ще мають достатньо часу, щоб обмiркувати правильнiсть свого вибору та не допустити помилки, яка спiткала iхнiх батькiв…

Син навчаеться в iнститутi – вiн мамина гордiсть.

…Але сьогоднi мама була розлюченою на них, бо дiти не виконали ii прохань, i тому вона уже запiзнювалась на поiзд!

Уляна бiгла через вокзал, тягнучи за собою величезну валiзу. З ii плеча постiйно спадала ручка дамськоi сумочки. Вона ii нервово поправляла, а подумки кляла свое керiвництво, яке отак серед зими i такоi холоднечi випхало ii у вiдрядження, i водночас захоплювалась «мудрагеликами», якi вигадали колiщатка у дорожнiх валiзах. Вона вiртуозно швидко оминала всiх зустрiчних та поспiшала до перону.

Нарештi закiнчила марафон iз перешкодами через величезний зал головного вокзал