Як я став детективом

Юрiй Багрянцев

Збiрка складаеться з чотирьох оповiдань, в яких автор розповiдае про своi приватнi розслiдування кiлькох цiкавих випадкiв. Всi оповiдання основанi на реальних фактах iз життя, але, звичайно, е мiсце i для художньоi вигадки автора. «Нещаслива сiмка, або Як я став детективом» – почувши в казино про дуже частi й пiдозрiлi виграшi одного вiдвiдувача, головний герой зацiкавився цим випадком, захопився спостереженнями за грою в рулетку та згодом почав ретельне розслiдування. І, таким чином, перетворився на детектива-аматора. «Ящик коньяку» – на прохання пiдприемцiв-комерсантiв приватний детектив веде розслiдування в гастрономi, з якого зник ящик коньяку. Пiдозра впала на молодого вантажника, але той рiшуче заперечуе свою вину. Пошуки вкраденого коньяку привели до дуже несподiваних результатiв. «Загадкова фотографiя» – перебуваючи у родичiв в старовинному селi Киiвщини, детектив-аматор почув розповiдь про старий будинок, який хотiли купити за будь-що чужi люди. До цiеi загадки додалася таемниця староi фотографii з написом-шифром. Довелося i цей шифр розкодовувати, i вести ретельнi пошуки в будинку та навколо нього. «Потрiйна iкона» – пiсля перших вдало розслiдуваних справ детективом-аматором його друзi та знайомi почали рекламувати, як успiшного пошуковця-сищика. Так почалося ще одне розслiдування – крадiжки великоi старовинноi iкони iз сiльськоi церкви. У процесi пошукiв приватному детективу довелося навiть вiдвiдати в’язницю.

Юрiй Багрянцев

Як я став детективом

Нещаслива сiмка, або Як я став детективом

Багато киян, напевно, пам'ятають, як у другiй половинi 90-х у мiстi процвiтало чимало казино. Їх можна було зустрiти майже в кожному районi мiста, iхня реклама ряснiла в журналах i газетах, безупинно крутилася на телебаченнi й звучала на радiо.

Одне з таких пiд романтичною назвою «Червоний Лев» було розташоване на Хрещатику, поблизу Бессарабського ринку. Воно займало пiдвальне примiщення житлового будинку, вхiд був знадвору, а на фасаднiй частинi будинку майорiла яскрава вивiска: «Червоний Лев».

Це казино було знамените тим, що мало дуже красивий iнтер'ер. Його гральний зал, примiщення для вiдпочинку i буфет-бар були прикрашенi арками з пофарбованим пiд золото рiзьбленим дерев'яним оформленням, стiни оббитi червоним оксамитом. А в гральному залi на пiдставцi красувалася теж пофарбована позолотою невелика скульптура лева, що сидить на заднiх лапах. Ось через цей розкiшний iнтер'ер казино «Червоний Лев» уподобали кiношники й телевiзiйники, знiмаючи там фiльми, телепередачi, музичнi вiдеоклiпи.

Менi теж довелось брати участь у телезйомках декiлькох передач у цьому казино. І от одного разу пiсля зйомок нашу знiмальну групу запросив за столик, накритий фуршетними напоями i закускою, спiввласник i директор казино – енергiйний, спортивноi статури чоловiк рокiв сорока п'яти. Вiн офiцiйно iменувався президентом казино «Червоний Лев», звали його Євгенiем Аркадiйовичем. Посеред нашоi бесiди вiн раптом, понизивши голос, довiрливо нам сказав:

– А знаете, сьогоднi ви нам допомогли не втратити багато грошей. Сюди занадився ходити один наш постiйний клiент, який завжди виграе i часом – немалi суми. Жодного разу не програв, уявляете! А сьогоднi, як побачив вашу телегрупу, одразу ж утiк, навiть не розпочавши гри.

– І довго вiн до вас ходить? – запитала телеведуча Ганна. – А нас чому злякався?

– Вже мiсяцi чотири ходить, регулярно, раз на тиждень. І весь час виграе, барбос! Нехай, як правило, й незначнi суми, але виграе постiйно! А одного разу вiн все ж таки зiрвав такий куш, що в нашiй касi ледь вистачило готiвки виплатити йому виграш. А чому вiн вас злякався, не знаю. Може, не хоче своею фiзiономiею свiтитися.

– Напевно, у нього е якась своя система гри в рулетку, – припустив телеоператор Геннадiй. – Чи йому просто таланить весь цей час.

– Звичайно, йому щастить! – погодився Євгенiй Аркадiйович. – Якби дiйсно iснували виграшнi системи гри в рулетку, то незабаром усi на свiтi казино зникли б, збанкрутили б. Але щось занадто часто i постiйно йому таланить, мене це вже починае дратувати.

– А вiн к