Люди (та, або) чи (як, не) свинi

Василь Усатенко

Ми не так далеко пiшли вiд природи, як нас у цьому намагаються запевнити. Люди не просто залежнi вiд навколишнього свiту, а й, безперечно, пiдкорюються законам iснування живоi матерii. Що хвилини людина дихае, споживаючи кисень i виштовхуючи вуглекислоту. Декiлька разiв на день, для подальшого повноцiнного життя, необхiдно спожити бiльш менш якiсну iжу та вiдновлювати вологу. Напевно, немае такоi особистостi яка б не вiдчувала нестримного поклику, хоча й замаскованого, до вiдтворення. Ото ж люди народжуються, дорослiшають, старiють i вiдходять у вiчнiсть, так само як бiльшiсть iстот у цьому мудрому свiтовi, не дивлячись на те, що ми набагато розумнiшi вiд усiх вiдомих органiзмiв. Як що розглянути будь яку екосистему, будь то амазонськi хащi чи пустельнi дюни, легко вiдмiтити залежнiсть усiх мешканцiв одне вiд одного. Таку ж збалансовану систему створила навколо себе людина.

Василь Усатенко

ЛЮДИ (ТА, АБО) ЧИ (ЯК, НЕ) СВИНІ

Скрутне становище

– Ну, i що я маю робити? – Шеф, однiею рукою притискав мобiлку до вуха, а iншою тримав кермо джипа. Звiсно, це цiлком порушувало не тiльки правила дорожнього руху, а ще й можливiсть нормально керувати машиною, яка крiзь вечiрнiй морок летiла по напiвпорожнiй мiжмiськiй трасi. Але переговорити з давнiм товаришем було так само необхiдно, як i мчати у далечiнь, поспiшаючи на перемови з поважними партнерами.

– Чого ж ти мовчиш, пiдкажи що не будь. – Зрозумiвши, що розмова затягнеться, вiн, на мить повнiстю кинув кермо i полiз до кишенi. За кiлька секунд Шеф вже приладнав на вухо блютуз гарнiтуру i, клацнувши по клавiатурi телефонна, активiзував пристрiй. Це дало змогу покласти телефон на панель пiд лобове скло. Схопивши руль обома руками вiн голосно видихнув.

– Фу-у-у-уф. Та що скажеш, Братчику.

– Що я маю казати, – нарештi вiдповiв спiвбесiдник, – ти ж не новачок у цих справах, знав на що йшов.

Братчик, був одним з не багатьох з ким Шеф мiг вiльно поспiлкуватись, почути не тiльки реальну оцiнку своiм дiям, а ще й отримати хоч якусь пораду чи пiдтримку. Свого часу вони вели один бiзнес, але поступово почали працювати кожен для себе i при цьому, як не дивно, залишились вiрними друзяками.

– Так ти правий, я ризикнув i програв. Хто ж мiг передбачити, що цей бiзнес можуть заборонити законом.

– Не забувай де ти живеш, – з посмiшкою, нагадав Братчик, – тут можливо все, це – «краiна мрiй», тiльки на жаль не наших.

Шеф мимо волi посмiхнувся, – вiн завжди високо цiнив як особливий фiлософський настрiй свого товариша, так i його надзвичайне почуття гумору.

– З рештою, ти ж вспiв заробити грошенят. – Нагадав Братчик вже занадто серйозним тоном.

– Бiльш того, я вспiв iх вкласти, а точнiше витратити. Тепер не знаю як гасити борги. – Вiд розпачу Шеф ударив долонями по керму. У своiх бiзнесових дiлах Шеф нiколи не зупинявся, не зациклювався на однiй справi. Його особистий досвiд свiдчив про те що у сучасному свiтi краще мати декiлька проектiв. При наймi, коли один, у силу рiзних обставин, банкротував, iнший мiг давати непоганi прибутки.

На якусь мить в розмовi виникла перерва. Потiм Шеф почав перераховувати куди вiн витрачав грошi, пригадав i про позики та затримки платежiв вiд яких не вiдхрестися, та Братчику це все було вiдомо. Далi вiн пригадав варiанти звiдки можна викроiти хоч якiсь кошти, та на жаль це був дуже короткий перелiк.

– Ну, то в тебе не все так погано. При наймi маеш ще один, доволi непоганий, бiзнес з якого можна спробувати щось висмикнути.

Несподiвано у дзеркалi заднього виду блиснули фари, наздоганяючи легковик блимнув лiвим поворотом i вiдчайдушно пiшов на обгiн джипа.

– Нiчого собi! – Вигукнув Шеф, коли його обiгнали, як стоячого, це при тому, що джип впевнено йшов сотню.

– Що ти кажеш? – Здивовано перепитав Братчик.

– Та не звертай уваги, – заспокоiв його спiврозмовник, – якийсь клоун лiхаче.

Перевiвши дух Шеф, поправив електронну сергу на вусi, та повернувся до розмови.

– Я звiдти вигрiб все що мiг, треба тепер хоча б мiсяць зачекати, щоб знов щось отримати. І то, це при умовi, що цiна буде вище нiж зараз. А т