Високi тiнi

Лiан Луа

Лучезар i Власта Цион – дiти зi щасливоi, середньостатистичноi та цiлком звичайноi родини, де пануе любов i взаеморозумiння. Як будь-якi брат та сестра, вони сваряться через найменшу дрiбницю, однак, нiколи не перечать батькам i наполегливо вчаться. Закiнчивши школу, Зар вступае до Чернiвецького унiверситету та полишае рiдне мiсто – Кам’янець-Подiльський. У цей час вiдбуваеться страшна трагедiя – iхнiх батькiв жорстоко вбивають у власному домi. Артур Вольф – власник дитячого притулку «Вовчий дiм», загубленого десь у Карпатських горах, забирае дiтей пiд свою опiку. Коли Властi виповнилося вiсiмнадцять рокiв, Артур призначае Зара ii наставником i вимагае взяти сестру як стажистку на розслiдування вбивства молодоi дiвчини Алiни Кравчук, яка стала жертвою невдалого пограбування. Через глибоку повагу та вдячнiсть за шестирiчне пiклування, Зар не смiе перечити Артуру, тому неохоче пiдкоряеться його бажанню. Пiд час розслiдування з’ясовуеться, що вбивця Алiни Кравчук – це та сама людина, яка вбила батькiв Зара та Власти. Навiть бiльше, вони розумiють, що ця людина належить до таемноi могутньоi органiзацii «Лiга Королiв Свiту», яка полюе на людей iз надможливостями, аби винищити iх.

Лiан Луа

Високi тiнi

Глава перша: «Вовчий дiм»

Чисте повiтря було не торкнене мiським смогом. Первозданна природа розкинула тут своi буйнi володiння.

Обличчя Власти пестили променi пiзнього сонця, що потопало в горах. Вогнянi лiнii посмугували небозвiд теплим апельсиновим вiдтiнком, обводячи хмари золотом. Із пiднiжжя гiр сповзала бiла мла, повiльно розтiкаючись лугами, глибокими озерами, стрiмкими рiками. З туману виринали гострi верхiвки пишних ялин i спрямовувалися вгору, до перших зiрок на темнiючому небесному полотнi.

Вiтру не було, але повiтря потроху ставало свiжiшим. Прохолода зганяла Власту з ii уподобаного мiсця на пагорбi, i вона була змушена скоритися. Перш нiж пiти, дiвчина ще раз окинула оком горизонт. Ось уже майже шiсть рокiв вона спостерiгала за тим, як пори року змiнюють тутешнiй пейзаж. А коли вона вперше зiйшла на цей пагорб, холодний зимовий ранок лякав мертвою тишею.

Власта глибше натягнула на голову капюшон, ховаючи великi синi очi, i поблукала через лiсовий гай в’юнкою пiщаною стежкою в той бiк, де крiзь гiлки дерев пробивалося свiтло. Йшла дiвчина неохоче, похнюплено копаючи ногою шишки. Невдовзi вона вийшла до староi, але доглянутоi конюшнi. Помiтивши бiля коней старого Родомира, Власта обережно подалася назад, а потому завернула за стайню з боку лiсопосадки.

Дiставшись до алеi, вона попрямувала через сад. Серед квiткових клумб бiлiли пишнi абрикоси, вишнi i осипалися рожевим снiгом сакури, над якими вивищувалися темно-зеленi шпилi готичноi будiвлi. Кам’яна споруда нагадувала будiвлю старого европейського навчального закладу з костелом у центрi. Ось тiльки храму в цьому мiсцi нiколи не було, а масивнi дверi у формi арки вели до величезноi парадноi зали. Високi вiкна проливали багряне свiтло на стiни, обшитi панелями темно-червоного кольору. Гострi нiшi проходiв i колони були прикрашенi золотистою рiзьбою, а зi стелi звисали масивнi яруснi люстри.

Це був приватний дитячий будинок, який збудував Гуго Вольф, дiд нинiшнього господаря – шiстдесятидвохрiчного Артура Вольфа. Персонал будинку складався iз семи вчителiв, якi викладали по три-чотири предмети, кухаря – добродушноi жiнки iз пишними формами на iм’я Сара, трьох молодих служниць i дворецького Родомира, що також виконував ролi конюха i садiвника. Благородний пан Артур утримував сiмдесят три дитини рiзного вiку: найменшому нещодавно виповнився рiк, а найстаршим був двадцятитрирiчний брат Власти – Лучезар. По сутi, не можна було з упевненiстю сказати, що вiн жив у цьому домi, оскiльки бiльшу частину часу хлопець проводив у вiдрядженнях.

Артур Вольф замолоду був спiвробiтником правоохоронних органiв, а опiсля став успiшним приватним детективом – одним iз найкращих у краiнi. Коли його батько пiшов на той свiт, Артуру довелося продовжити сiмейну справу i повернутися в дитячий будинок, що отримав назву «Вовчий дiм». Але пан Артур не залишив колишн